Розділ «4. Адміністративне судочинство у Франції»

Початок адміністративної юстиції був покладений Наполеоном в 1799 р. (Уложення Державної ради). Наступного року були створені ради префектур. До 1872 р. рішення рад були для адміністрації необов'язковими, але за рідкісним винятком нею виконувалися. Законом 1872 р. радам були передані судові повноваження - право виносити судові постанови. У своїх рішеннях нові суди сформулювали безліч норм адміністративного права, які згодом були закріплені в законах та інших правових актах.

Спеціалізація суддів у питаннях управління допомагає їм глибше проникати в суть даних справ, приймати кваліфіковані рішення. На думку деяких фахівців, контроль адміністративних судів більш детальний, оперативний і послідовний, ніж контроль над адміністрацією загальних судів в інших країнах. Започаткована у Франції ротація службовців адміністрації і суддів сприяє зміцненню взаєморозуміння і довіри між ними. Адміністрація більше довіряє адміністративному суду, ніж загальному, оскільки бачить, що перший краще розбирається в роботі установи.

У Франції адміністративні суди (трибунали) абсолютно самостійні і не є залежними в системі загальних судів. Вони виступають також у ролі радників адміністрації. До адміністративних судів щорічно поступають десятки тисяч скарг. Ці суди розглядають як малозначні (про пенсії, відшкодування збитку і т. д.), так і великі політичні справи. Вони перевіряють законність адміністративних актів - від рядових муніципальних до ордонансів президента (ордонанси - укази Президента, що мають силу закону). Судові акції стосуються усіх сфер життя суспільства: політичної - вибори; економічної - військова економіка, господарське управління та планування, будівництво; соціальної - громадська безпека, професійні корпорації, благоустрій міст, захист довкілля; культурної - реформа освіти, державне навчання; моральної - цензура преси і кіно.

Розмежування підсудності між загальними та адміністративними судами - одна з найскладніших проблем в адміністративному праві Франції. З цього питання було прийнято більше сотні законів. Спеціально для вирішення питань підсудності в 1848 р. було засновано Суд із суперечок про підсудність. У цьому суді представлені Держрада та Касаційний суд (вища інстанція в системі загальних судів), від яких направляються по 4 особи. У засіданнях суду беруть участь також урядові комісари, які підтримують звинувачення (2 - від Держради і 2 - від Касаційного суду). Головувати в Суді із суперечок про підсудність повинен міністр юстиції, але його зазвичай замінює віце-голова суду, що обирається на 3 роки по черзі з числа членів Держради і Касаційного суду. При розділенні в суді голосів порівну проводиться нове засідання під головуванням міністра.

До адміністративних судів належать низові суди (регіональні та спеціалізовані), апеляційні і Держрада.

Попередниками сучасних регіональних адміністративних судів були ради префектур. У 1926 р. вони були реорганізовані та перетворені на міждепартаментські ради префектур. Потім у 1953 р. вони були докорінно реформовані - передані до судів (за зразком загальногромадянських судів) і перейменовані в регіональні адміністративні суди.

На відміну від спеціалізованих судів, регіональні вважаються загальними адміністративними. На низовому рівні вони розглядають усі ті спори, якими не займаються спеціалізовані суди. Всього є 31 регіональний адміністративний суд, до складу яких входять 320 суддів - голів і радників. Найбільший і найважливіший з них розташований в Парижі. Паризький суд складається з 50 суддів і розділений на декілька відділів. Суд є також у Версалі. Юрисдикція версальського суду поширюється на значну частину передмість і околиць Парижу. Ще 24 суди розташовані в іншій частині метрополії, а 5 - у заморських територіях, де адміністративні суди називаються ралами адміністративної юстиції.

До спеціалізованих адміністративних судів належать:

1) Рахункова палата - найстаріший, найважливіший та найбільш значимий з адміністративних судів (у 1982 р. в регіонах були засновані регіональні рахункові палати, що підпорядковуються столичній);

2) дисциплінарні суди - як усередині адміністративної системи (наприклад, для викладачів публічних навчальних закладів), так і за її межами (для архітекторів, лікарів та інших осіб вільних професій);

3) суди з питань соціального забезпечення, що займаються пенсіями та іншими виплатами.

Спеціалізовані суди створюються в основному з двох причин:

1) в інтересах використання переваг вузької спеціалізації службовців адміністрації (як у випадку з Рахунковою палатою);

2) з метою залучення представників громадськості (пенсіонерів, викладачів, лікарів тощо) до участі в них.

Постанови регіональних судів можуть бути оскаржені до апеляційних судів, які було створено в 1987 р. для полегшення роботи Держради. їх всього 5 і кожен розділений на 2 або 3 палати. Головами судів є члени Держради. Члени судів не можуть бути замінені на їх посадах, без їх згоди неможливе їх переміщення по службі, у тому числі підвищення на посаді. Рішення по скаргах приймаються зазвичай палатами, а у виняткових випадках - пленумами судів.

Вищим адміністративним судом Франції, а також головним консультантом уряду з питань управління є Державна рада. Вона є Вищим адміністративним судом, що складається з 5 відділів: чотирьох консультативних та одного зі спорів (судового). До консультативних належать відділи громадських робіт, внутрішніх справ, фінансів і соціальний. Голови відділів призначаються Радою міністрів з числа державних радників - членів ради.

Главою Держради формально є Прем'єр-міністр, а його заступником - міністр юстиції. Фактично раду очолює її віце-голова, що призначається Радою міністрів з числа голів відділів або держрадників. Віце-голова керує засіданнями найбільш важливих підрозділів Держради. Він є чиновником вищого рангу. Окрім віце-голови ради і голів відділів до її основного складу входять заступники голови відділу зі спорів, голови підвідділів, титульні держрадники, доповідачі та аудитори першого і другого класів. У 1992 р. до складу Держради входили 300 членів.

У французькому адміністративно-судовому процесі діють як загальні для усіх судів процедурні правила, запозичені з цивільно-судового процесу, так і особливі правила, властиві лише адміністративно-судовій процедурі.

Згідно із загальносудовими процедурними правилами адміністративний суд не має права порушити справу самостійно. Це робить позивач поданням позовної заяви. Суд при цьому обмежений позовною заявою: обсягом заявлених у заяві вимог, аргументами позивача та представленими ним доказами.