Розділ «3. Система місцевого самоврядування США»

У ряді країн, особливо Європи, муніципалітети - це сукупність виборчих органів місцевого самоврядування і цими правами користуються населені пункти незалежно від розміру та кількості жителів. Але в Сполучених Штатах Америки муніципалітетами прийнято вважати органи міського управління. Відмінними рисами органів муніципального управління є їх виборність і порівняна самостійність у керівництві справами місцевого значення (мають особистий виконавчий апарат, матеріальну базу у вигляді муніципальної власності, права встановлювати та збирати податки, видавати нормативні акти). Виборчі особи муніципальних рад, як правило, не зв'язані наказами виборців і не зобов'язані звітувати перед ними. Право відклику виборних посадових осіб муніципалітетів існує у 26 штатах США. Кількісний склад муніципальних рад у штатах різний - від 5 до 22 осіб (а у більшості міст 5-9 осіб, але як виключення може бути до 50 чоловік у великих містах).

Виконавчий апарат муніципального управління складається з адміністративних органів, загальної компетенції (колегіальні виконавчі органи, мери, управляючі), а також органів галузевої і спеціальної компетенції (департаменти, комітети, бюро, інспектури тощо). У містах США діють три основні види керуючих виконавчих органів:

1) система "мер-Рада" (різновид "мер-Рада-адміністратор") існує в більшості міст з населенням більше 3 млн чоловік. При цьому муніципалітети різняться за компетентно "слабким" і "сильним" мером:

а) "слабкий" мер обирається муніципальною Радою, головує на засіданнях ради, здійснює представницькі та контролюючі функції, призначає лише керівників нижчого рівня. При "слабкому" меру діє "сильна" рада, яка призначає вищих представників міської адміністрації. Управління муніципальними справами Рада здебільшого здійснює через систему галузевих комітетів, "слабкий" мер у більшості муніципалітетів обирається на 2 роки;

б) "сильний" мер обирається безпосередньо населенням, він одноосібно призначає та звільняє вищих представників міської адміністрації, відає бюджетом, має право накладати вето на рішення Ради, "сильний" мер обирається на 4 роки. Але в багатьох містах, як у великих - Нью-Йорк, Філадельфія, Денвер, так, і в малих - Арвада, Голден (штат Колорадо) поряд із "сильним" мером наймається на роботу в якості голови адміністрації "управляючий" містом;

2) система "Рада-адміністратор" (у містах з населенням більше 25 тис. чоловік). При такій системі мер, що обирається Радою, не користується реальною владою, головує на засіданнях і виконує представницькі функції. У такій ситуації виконавча влада концентрується в руках адміністратора. Його призначає спеціальна комісія муніципальної ради, адміністратор наймає та звільнює керівників всіх відділів і служб, надає раді різні рекомендації по роботі муніципалітету;

3) найменш розповсюджена система "комісійного" управління, коли громадяни обирають невелику (5 осіб) "Раду комісіонерів", кожний з яких очолює визначену галузь, місцевого управління. Головна особливість цієї системи - об'єднання в одному органі нормотворчої та виконавчої влади.

Досвід роботи муніципалітетів свідчить, що ефективне функціонування системи місцевого управління забезпечується такими умовами:

а) у законодавчому плані чітко визначені повноваження всіх органів;

б) у межах своїх повноважень місцеві органи влади є незалежними;

в) місцеве самоуправління США функціонує на міцній фінансовій базі.

Для визначення повноважень органів місцевого самоврядування різних муніципальних утворень в США використовуються два основних правила.

Перше правило - "Правило Ділона" таку назву воно отримало від імені свого автора - судді Верховного Суду штату Айова Ділона, який опублікував перший текст по праву місцевого управління, виходячи з якого муніципальні утворення володіють і можуть здійснювати тільки такі повноваження:

- надані законом в чітко виражених словах;

- які необхідно і справедливо вважаються та характерні повноваженням, що надані законом;

- які важливі і необхідні для створення муніципального утворення.

Кожний суттєвий сумнів щодо існування того чи іншого повноваження вирішується судами. До прикладу, в США прийнято вважати, що "управлінські функції" (суспільна безпека, охорона здоров'я, освіта, соціальний захист) здійснюється місцевим муніципалітетом в якості агента штату, в той час такі повноваження, як водопостачання, водовідведення, вивіз сміття, прибирання території, газопостачання та інші, класифікуються як "приватні" і здійснюються муніципалітетом, маючи більш приватний чи корпоративний характер, а отже, в цих питаннях муніципалітети ще більш незалежні в своїх діях.

Значна частина функцій, що здійснюються місцевим управлінням в одних штатах, належать до управлінських, в інших - до приватних.

Друге правило визначення повноважень - "Ноme rule" (делегування прав на самоуправління). Конституційне закріплення у багатьох штатах положення " Ноme rule " було викликано необхідністю надати місцевому самоуправлінню більшої самостійності у визначенні і здійсненні своїх повноважень. Ці конституційні положення, прийняті в штатах, делегували місцевій владі право автономії від законодавчої діяльності штату. Половина штатів також надали право " Ноme rule " і для графств.