Розділ «7. Адміністративні реформи в Китаї»

Після декількох десятиліть порівняно повільного розвитку в Китайській Народній Республіці значно прискорилось економічне зростання, і в XXI ст. країна увійшла потужною і впливовою економічною державою. У міру здійснення політичних та економічних реформ у Китаї спостерігається інтенсивна законотворчість.

З кінця 1979 р. по сьогоднішній день КНР переживає законодавчий бум, який характеризується прийняттям законів, необхідних для прискорення політичного та економічного розвитку країни, проведення демократичних перетворень. Адміністративні реформи в Китаї здійснюються під егідою збереження національних традицій. Специфіка проведення адміністративних реформ полягає в тому, що в Китаї домінує політичне керівництво Комуністичної партії та існує злитість політико-адміністративної системи, на відміну від України, де реформування спирається на принцип відділення адміністративної влади від політичної та адміністративні реформи проводяться в політичному і функціональному плані.

Спільними теоретико-методологічними підходами для проведення адміністративних реформ у Китаї є:

- сучасне інформаційне забезпечення управління; орієнтація на нові сучасні технології управління;

- використання системного і ситуаційного аналізу;

- принцип еволюційного розвитку.

Сучасний етап адміністративних реформ в Китаї почався в 1993 р. на XIV з'їзді КПК, коли відбувся остаточний перехід до ринку - "соціалістичної ринкової економіки". Перехід до ринкової реформи робить необхідним проведення серйозної реформи державного управління. Метою адміністративної реформи було проголошення ефективності управління та підвищення адміністративного контролю. І. А. Василенко виділяє три основні напрями сучасних адміністративних реформ у Китаї: скорочення чисельного складу державного апарату; реорганізацію структури Держради; кадрову політику. У зв'язку зі вступом Китаю до СОТ китайський Уряд взяв на себе ряд зобов'язань з управління економікою відповідно до норм СОТ, що призвело до необхідності перегляду деяких функцій Уряду та модернізації державного апарату. Була прийнята програма реформи державного апарату, яка передбачає перехід до нової адміністративної системи управління, яка повинна бути завершена до 2015 р. Програма націлена на створення "невеликого уряду у великому суспільстві" і дає визначення "сучасної адміністративної системи" як "структури, що здійснює ефективне непряме управління і контроль".

Наступний етап реформування в КНР розпочався в 1998 р. на XV з'їзді КПК. Цзян Цземінь у своєму виступі запропонував перетворення комплексних економічних міністерств і відомств на міністерства і відомства, які здійснюють макроекономічне регулювання, зміцнення міністерств і відомств, які здійснюють функції з виконання законів. Дану концепцію змін функцій Уряду як єдиного адміністративного органу було реалізовано.

Наочним підсумком змін функцій Уряду стало скорочення держкомітетів у структурі Держради з 40 до 29; з 29 міністерств 12 були скорочені (вугільної, металургійної, машинобудівний та електронної промисловості та ін.)

У 2003 р. був створений Комітет з контролю і управлінню державною власністю Держради КНР (Комітет з держвласності). Комітету передані функції Міністерства фінансів у частині реєстрації власності; Комітету з економіки та торгівлі, що відав реформуванням та реорганізацією державних підприємств.

В якості органу, безпосередньо підпорядкованого Держраді, був створений Комітет з контролю і регулюванню банківської діяльності, функціями якого є робота з фінансовими установами ЦК КПК і контроль за діяльністю всіх видів банків. Було створено також Міністерство комерції в якості єдиного органу, що відає торговельною діяльністю на внутрішньому і зовнішньому ринках. З 2001 р.

у Китаї проводиться адміністративно-територіальна реформа. У розглянутий період з метою прискорення економічного та соціального розвитку територій національної автономії в умовах соціалістичної ринкової економіки до Закону КНР "Про національно-територіальної автономії" (1984) були внесені суттєві зміни.

Метою створення національно-територіальної автономії є вирішення національного питання, тобто забезпечення рівноправності і розквіту всіх національностей. За даними 5-го Всекитайського перепису населення, що проводився в 2000 p., загальна чисельність населення КНР - 1 млрд 265830000 осіб (не включаючи чисельність населення Сянгана, Аоменя і Тайваню). У Китаї налічується 56 національностей, серед яких найбільш численною є хань - 1 млрд 159400000 осіб, що складає 91,59% загальної чисельності населення. Чисельність решти 55 національностей - 106430000 осіб, або 8,41% загального числа населення. У КНР під національно-територіальною автономією розуміється така система, при якій під керівництвом держави на територіях, населених національними меншинами, створюється територіальне утворення, що має свої органи самоврядування, наділений відповідними правами, і самі національні меншини здійснюють управління внутрішніми справами на даних територіях.

Національно-територіальна автономія в КНР відіграє величезну роль у зміцненні міжнаціональних відносин, заснованих на засадах рівноправності, згуртованості і взаємної допомоги, збереженні єдності держави, прискоренні розвитку територій національної автономії та сприянні прогресу національних меншин.

В основу автономії в КНР покладені як національні, так і територіальні принципи. Адміністративний поділ національно-територіальної автономії має три рівні: автономний район, автономний округ і автономний повіт, які відповідають провінції, округу та повіту в системі звичайних адміністративних одиниць.

До кінця 2005 p. у Китаї було створено 155 адміністративних одиниць національної автономії, у тому числі 5 автономних районів, 30 автономних округів і 120 автономних повітів. Крім того, було засновано 1256 національних волостей. За даними 5-го Всекитайського перепису населення, що проводився в 2000 p., 44 з 55 національних меншин утворили свої національно-територіальні автономії. Чисельність людей, що належать до національної меншини, котрі утворили національно-територіальну автономію, становить 71% загальної кількості осіб, які належать до національних меншин. Загальна площа, яку займають території національної автономії, - близько 64% всієї території країни.

У 2002 р., після XVI з'їзду КПК, китайське керівництво прийняло рішення про реформування державного апарату шляхом приведення соціалістичного законодавства у відповідність до ринкових відносин, які стрімко розвиваються.

Втілення в життя Закону про державних службовців - істотна частина проведеної в КНР адміністративної реформи.

Одним із головних критеріїв успіху або невдачі цієї реформи представляється її вплив на становище з корупцією, яка має в Китаї глибокі історичні корені і всупереч всім покаранням, навіть самим жорстоким, практично виявлялася невразливою. Комуністичне керівництво Китаю успадкувало і продовжило традицію цієї вічної боротьби.