Розділ «Тема 11. Адміністративне право Японії»

Прем'єр-міністр Японії обирається з депутатів Парламенту Японії, обов'язково цивільних, рішенням обох Палат цього Парламенту і призначається Імператором, згідно з ухваленою Парламентом номінацією (статті 6, 66, 67).

Конституція, визначаючи компетенцію Кабінету міністрів Японії, відносить до його ведення поряд з іншими загальними функціями управління такі обов'язки (ст. 73): ведення державних справ і виконання прийнятих парламентом законів; управління зовнішньою політикою; висновок договорів; організація й управління державною службою; складання проекту бюджету; видання урядових указів; рішення про загальні й часткові амністії, пом'якшення й відстрочку покарань і відновлення в правах.

Крім повноважень, закріплених у ст. 73 Конституції, до компетенції Кабінету міністрів Японії віднесено: надання Імператорові порад щодо всіх його дій стосовно державних справ (ст. 3); призначення суддів Верховного суду (крім Головного судді), а також суддів всіх нижчестоящих судів (статті 79, 80); рішення про скликання надзвичайних сесій парламенту (ст. 53). Кабінет міністрів Японії відповідає за витрату резервного фонду для покриття бюджетного дефіциту з наступним схваленням цих видатків парламентом (ст. 87).

Прем'єр-міністр наділяється правом: виступати в парламенті від імені Кабінету міністрів Японії; вносити в парламент проекти бюджету, законопроекти й інші документи, що вимагають затвердження законодавчим органом країни; доповідати парламенту про державні справи й зовнішні зносини; управляти всіма ланками виконавчої влади й контролювати їхню роботу. Глава Кабінету міністрів Японії головує на засіданнях правління. Його позиція є вирішальною при визначенні компетенції будь-якого міністра. Відповідно до Закону Японії "Про Кабінет міністрів Японії" (ст. 8) він вправі припиняти на визначений час (до розгляду Кабінетом міністрів) діяльність і накази всіх інших органів виконавчої влади.

Кабінет міністрів Японії здійснює свої функції у формі засідань, які за сформованим звичаєм, проводяться два рази на тиждень. Можливе проведення надзвичайних засідань Кабінету міністрів ("риндзи какуги"). Засідання японського Кабінету міністрів - зразок "закритого" управління: вони ведуться при закритих дверях та не стенографуються. Не існує чіткого регламенту ухвалення рішення Кабінетом міністрів Японії. Передбачається, що рішення приймаються лише після того, як з ним погодяться всі міністри, що беруть участь у засіданні. Якщо ж Прем'єр-міністр вважає за необхідне прийняти рішення, незважаючи на заперечення деяких членів Кабінету, він може запропонувати незгодним міністрам піти у відставку.

Організація засідань Кабінету, підготовка необхідних матеріалів, збір і вивчення інформації з найважливіших питань урядової політики й деякі інші організаційно-технічні питання становлять предмет дій секретаріату Кабінету ("найкаку камбо"). На чолі цього урядового закладу стоїть Генеральний секретар, що є по суті головним політичним радником Прем'єр-міністра.

При Кабінеті міністрів Японії діє законодавче бюро ("найкаку хосейкеку"), що забезпечує належне юридичне оформлення всіх законопроектів і урядових указів, підготовлених правлінням.

До повноважень Прем'єр-міністра Японії за Конституцією-входять: формування та переформування Кабінету міністрів (ст. 68); управління та нагляд за усіма гілками виконавчої влади (ст. 72); подання законопроектів до Парламенту від імені Кабінету міністрів Японії (ст. 72); звітування перед Парламентом про загальний стан державних справ і дипломатичних стосунків від імені Кабінету міністрів (ст. 72); контрасигнація законів і урядових указів (ст. 74); згода на притягнення до кримінальної відповідальності діючих членів Кабінету міністрів Японії (ст. 75)'.

До повноважень Прем'єр-міністра Японії за японським законодавством входять: головування на нарадах Кабінету міністрів Японії (ст. 4. абз. 2 Закону Японії "Про Кабінет міністрів Японії"); проголошення надзвичайного стану в державі (ст. 71 Закону Японії "Про поліцію"); управління поліцією за надзвичайного стану (ст. 72 Закону Японії "Про поліцію"); верховне командування Силами Самооборони Японії (ст. 7 Закону Японії "Про Сили Самооборони Японії"); задіяння Сил Самооборони Японії для захисту держави і підтримання спокою у ній (статті 76, 80 Закону Японії "Про поліцію"); проголошення небезпеки землетрусу після отримання прогнозу від голови Метеорологічного відомства Японії (ст. 9 Закону Японії "Про особливі заходи у випадку великого землетрусу").

Окрім цього, Прем'єр-міністр Японії має право видавати особливі дозволи на діяльність громадських і негромадських організацій, згідно із законами Японії "Про банки", "Про кредитування", "Про фінансові товари і торгівлю" тощо.

До складу Кабінету міністрів Японії, крім Прем'єр-міністра ("найкаку соридайд-зин") входять і державні міністри ("кокуму дайдзин"). Державні міністри, як правило, управляють роботою відповідних міністерств. При цьому деякі міністри можуть очолювати паралельно й комітети, що перебувають при канцелярії (офісі) Прем'єр-міністра або при Кабінеті міністрів.

Частина державних міністрів є міністрами без портфеля. Відповідно до сформованої практики на них покладається управління структурними підрозділами канцелярії Прем'єр-міністра.

Членами Кабінету є також генеральний секретар Кабінету міністрів (з 1966 р. іменується міністром) і начальник законодавчого бюро Кабінету міністрів Японії.

Законодавство встановлює ряд істотних вимог до складу Кабінету міністрів Японії.

Не менше половини міністрів Кабінету міністрів повинні бути депутатами парламенту. Члени Кабінету повинні бути цивільними особами. Термін "цивільна особа" ("буммин"), що вперше з'явилася в післявоєнній Конституції як буквальний переклад англійського "civilian", має потребу в розкритті, тому що в законодавстві визначення цього терміна відсутнє. Він розуміється в одному з трьох значень: а) особа, що не перебуває на військовій службі; б) не був у минулому професійним військовим; в) не є носієм мілітаристської ідеології. Домінує друге із цих тлумачень: як і Прем'єр-міністр, інші міністри також повинні бути цивільними особами (civilians).

Важливим дорадчим органом при Прем'єр-міністрі є Рада національної оборони ("кокубо кайги"), до складу якої входять Прем'єр-міністр (голова), заступник Прем'єр-міністра, міністр закордонних справ, міністр фінансів, начальник управління національної оборони, начальник управління економічного планування.

Відповідно до Закону Японії "Про організацію державного управління" всі органи й установи центральної адміністрації підрозділяються на: "фу" (канцелярія); "рє" (міністерства): "чинкой" (комітети); "ті" (управління).

Назва "фу" ставиться тільки до однієї адміністративної установи - канцелярії Прем'єр-міністра (сорифу), що очолює міністр Кабінету. До основних функцій канцелярії належить рішення питань загального порядку, що стосуються всіх міністерств, а також деяких спеціальних питань, що не входять до компетенції існуючих міністерств (нагородження й пенсійне забезпечення державних службовців, статистика, загальне інспектування всіх ланок державного апарата, офіційна публікація урядових актів і т. д.).

Практично всі міністерства ("рє") побудовані однотипно. Міністерство складається із секретаріату ("камба") і департаментів ("ке-ку"), які, у свою чергу, підрозділяються на відділи ("бу") і секції ("ка"). Міністерства Японії: Міністерство загальних справ; Міністерство юстиції; Міністерство фінансів; Міністерство культури і науки; Міністерство добробуту і праці; Міністерство сільського, лісного Й водного господарств; Міністерство економіки і промисловості; Міністерство землі та транспорту; Міністерство довкілля; Міністерство оборони; Міністерство самоврядування; Міністерство будівництва; Міністерство охорони здоров'я і соціальних справ; Міністерство закордонних справ, Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості.

У деяких міністерствах створюються самостійні управління ("ті"). Майже при кожному міністерстві існують консультативні комісії, комітети, ради, а також різні установи (дослідницькі інститути, навчальні заклади тощо).