Розділ «4. Джерело адміністративного права»

Джерелами адміністративного права в зарубіжних країнах є: нормативно-правові акти, судові прецеденти та судова практика, а також правові звичаї. У країнах континентальної правової сім'ї, як правило, встановлюється ієрархія джерел права, яка має значення і в адміністративному праві. В англосаксонських країнах ієрархії правових джерел немає, і кожен з них регулює свою сферу суспільних відносин.

Першою серед джерел адміністративного права є конституція. Будучи актом вищої юридичної сили, Конституція в більшості держав не регулює адміністративно-правові відносини безпосередньо, а формулює основоположні для адміністративного права принципи, визначає підходи до регулювання найважливіших адміністративно-правових інститутів.

Ідеї, закладені в конституціях зарубіжних країн, стають базою для подальшого адміністративно-правового регулювання. Це можна побачити на прикладі Конституції Італійської Республіки 1947 р., цілий ряд норм якої безпосередньо стосується аналізованої нами галузі, встановлюючи, зокрема:

- принцип децентралізації публічної адміністрації (ст. 5);

- юридичну відповідальність держави та її службовців за дії, вчинення яких порушує права інших осіб (ст. 28);

- можливість делегування законодавчої функції уряду: на обмежений час і щодо певного кола питань (ст. 76);

- законодавче регулювання утворення та діяльності державних установ (ст. 97);

- заміщення посад у публічній адміністрації згідно з конкурсом, крім встановлених законом випадків (ст. 97);

- існування Державної Ради та інших органів адміністративної юстиції, що здійснюють юрисдикцію по охороні законних інтересів щодо дій державних органів (ст. 103).

Хоча в кожній країні традиції конституційно-правового регулювання унікальні, все ж можна прослідкувати загальні тенденції, що визначають місце конституції серед джерел адміністративного права.

Перші конституції, прийняті в епоху домонополістичного капіталізму, запровадження принципу поділу влади, верховенства закону, визначали повноваження глави держави щодо управління адміністрацією. Вони містили досить обмежене число норм адміністративно-правового характеру, зокрема положення про право глави держави призначати вищих державних службовців. На сучасному етапі джерелом адміністративного права такого роду є Конституція США 1787 р.

Конституції, прийняті на початку XX ст., крім загальних принципів, містять більш докладні положення про організацію і діяльність виконавчої влади. Деякі з них вводять поняття публічної адміністрації. Конституції, прийняті в другій половині XX ст., як правило, детально регулюють організацію і діяльність виконавчої влади. Звичайними стають конституційні норми, що закріплюють правовий статус уряду. З'являються положення, що безпосередньо регулюють питання підпорядкування уряду централізованої адміністрації, а також вказують функції децентралізованої публічної адміністрації. Отримують конституційне закріплення принципи судового контролю за адміністративною діяльністю. Наприклад, ст. 300 Індійської конституції 1947 р. надала індійським громадянам право звертатися до суду з позовами проти уряду, якщо державні службовці порушили права громадян. Сфера державного управління в багатьох конституціях цього періоду окреслена досить чітко, показані особливості правової регламентації управління в різних галузях суспільного життя. Як правило, конституції містять також норми про окремі адміністративно-правові режими, зокрема про режим надзвичайного стану.

Таким чином, виявляється тенденція розширення адміністративно-правових питань, врегульованих у конституційно-правовому порядку і, отже, збільшення ролі конституції серед джерел адміністративного права.

Конституції, прийняті в перехідні, політично нестабільні періоди розвитку, як правило, більш повно охоплюють сферу адміністративно-правового регулювання. Найбільш показовими щодо цього є конституції латиноамериканських держав. Вони регулюють всі найбільш важливі для суспільства питання, в тому числі державного управління.

У федеративних державах, крім федеральних конституцій, велике значення для адміністративно-правового регулювання мають також конституції суб'єктів федерації. Часом вони, як конституції німецьких земель, більш детально, в порівнянні з федеральним основним законом, регламентують адміністративно-правові інститути.

Найважливішу роль серед джерел адміністративного права відіграють закони - акти парламенту або акти, прийняті на референдумі. В Японії, наприклад, приблизно 2/3 всього законодавства складають адміністративно-правові закони.

У країнах континентальної правової сім'ї зазвичай визначається ієрархія законів, серед яких виділяються закони більш високої юридичної сили - конституційні та/або органічні, прийняті в особливому порядку. У Франції та Іспанії органічні закони приймаються на основі прямої вказівки Конституції. В Італії конституційні закони вирішують найбільш значущі питання.

У країнах загального права термін "конституційний закон" застосовується, але він має доктринальне значення і виділяє закони за значимістю предмета їх правового регулювання.

У ряді країн в адміністративному праві застосовуються зведені тексти (компіляції) - документи, що об'єднують положення законів, прийнятих у різний час по однієї проблематики. Наприклад, в Італії діє Зведений текст від 1924 р. про Державну Раду. Після опублікування зведеного тексту припиняється дія всіх норм відповідної проблематики, не включених до нього.