Розділ «3. Публічна служба Японії»

У Японії структура урядового апарату складається з трьох взаємозв'язаних ланок: кар'єрного чиновництва; напівурядових корпорацій, що виконують деякі функції державного управління та координації діяльності різних ланок виконавчої влади, та персоналу допоміжних державних органів.

Відмінні особливості японської публічної служби полягають у тому, що:

1) до категорії державних службовців тут прийнято включати не тільки працівників державного апарату, а й осіб, які працюють на підприємствах, що належать державі (службовців державних залізниць, працівників телебачення, муніципальних шкіл);

2) за кількістю державних службовців Японія поступається країнам Західної Європи або США;

3) система довічного найму державних службовців практично виключає міжвідомчу мобільність і ротацію кадрів і дозволяє мати незначний за чисельністю персонал державних службовців усіх трьох категорій.

Державна служба в Японії охоплює адміністративну, дипломатичну й судову сфери державної діяльності. До категорії державних службовців ("кока комуни") прийнято включати не тільки чиновників у власному змісті цього слова, але також осіб, що працюють на державних підприємствах, службовців державних залізниць, працівників телебачення, державних шкіл, військовослужбовців, співробітників поліції тощо. Загальна чисельність зайнятих на державній службі складає понад 3 млн чоловік, більшість із яких - робітники та службовці, що не мають реальних повноважень по прийняттю управлінських рішень. Чисельність вищих державних чиновників не перевищує 10 тис.

Діюча Конституція Японії закріпила положення державних службовців як "слуг усього суспільства, а не будь-якої однієї його частини" (ст. 15). Державний службовець перестає сприйматися як особистий слуга імператора. Конституція Японії та Закон Японії "Про державних службовців" 1947 р., встановлює, що державний службовець повинен працювати тільки заради суспільного інтересу та при здійсненні службових обов'язків віддавати їм всі сили й задуми.

Закон Японії "Про державних службовців" від 21 жовтня 1947 р., із численними змінами й доповненнями, є основним джерелом правового регулювання державної служби в Японії. У 1950 р. набрав чинності Закон "Про місцевих службовців", що встановив статус службовців у муніципальних органах. Сильний вплив американської окупаційної влади на хід післявоєнних державних реформ у Японії пояснює подібність американського й діючого японського законодавства про державну службу.

Контроль за дотриманням законодавства в сфері державної служби покладений на Раду у справах персоналу ("дзиндзи ин") при Кабінеті міністрів Японії. Рада діє як орган, що представляє рекомендації з кадрових питань парламенту, Кабінету міністрів Японії й окремим міністерствам. Серед інших повноважень Ради - видання в межах своєї компетенції правил і установ з питань державної служби, аналіз скарг на державних службовців, організація й проведення конкурсних іспитів.

Рада у справах персоналу складається із трьох членів, які призначаються Кабінетом міністрів Японії за згодою обох палат парламенту. Кандидатури членів Ради затверджуються імператором. Строк повноважень членів Ради - чотири роки з можливістю повторного призначення, але не більш ніж ше на два строки. Один зі членів Ради за призначенням Кабінету міністрів Японії виконує функцію голови.

Покладені на Раду у справах персоналу функції реалізуються через діяльність його апарата, що очолює керівник, призначений членами Ради. До складу апарата Ради входять п'ять управлінь (справами, набору й використання персоналу, скарг, з оплати праці персоналу, у справах службовців) і вісім місцевих бюро.

Всі особи, що перебувають на державній службі, підрозділяються на дві основні категорії - працівників "звичайної служби" і працівників "особливої служби".

Основна маса чиновництва зайнята на "звичайній службі", стосовно якої діє конкурсна система призначення на посаду й стандартну шкалу платень.

Службове становище державних службовців визначається їхньою посадою, що вони обіймають відповідно до свого рангу ("докю"). Кожний із восьми існуючих рангів підрозділяється на 15 розрядів ("гохо"). Розряд чиновника залежить від стажу, освітнього рівня, різних службових характеристик. Встановлення критеріїв для віднесення державного службовця до конкретного рангу й розряду провадиться Радою у справах персоналу.

Оплата праці чиновника здійснюється відповідно до присвоєння йому рангу та розряду на підставі Закону Японії "Про державних службовці". Розміри оплати жорстко регламентуються спеціальною шкалою, встановленою Законом Японії "Про оплату праці осіб, зайнятих на звичайній службі". Положення цього Закону не поширюються на оплату праці прокурорів (це питання врегульоване спеціальним законом), а також робочих казенних підприємств (оплата встановлюється в колективних угодах). Особи, зайняті на особливій службі, одержують оплату в порядку, установленому в Законі Японії "Про оплату праці посадових осіб на особливій службі" й Законом Японії "Про оплату праці агентства". Виплата винагород державним службовцям підконтрольна Раді у справах персоналу. Рада вносить у парламент проекти змін законів про зміну системи посадових окладів.

Державний службовець, крім посадового окладу, одержує різноманітні надбавки - премії, надбавки за роботу в місті, на утримання домашнього господарства, за понаднормові, за роботу у вихідні дні, за роботу в північних районах, численні "галузеві" надбавки (наприклад, вчителям, що працюють у сфері обов'язкової освіти) тощо.

Вищу категорію працівників "звичайної служби" становлять особи, що одержують платню за адміністративну роботу ("гьосейсьоку хокю"). До цієї категорії входять чиновники, що займаються канцелярською роботою ("дзиму сьокуин") і працею, що вимагає спеціальних професійних знань ("гинорому сьокуин").

На командних постах у центральному адміністративному апараті зайняті чиновники перших трьох рангів, що становлять еліту японської бюрократії. Це начальники департаментів, відділів і секцій ("кекуте", "буті", "каті"), радники, директори агентств, постійні заступники міністрів (останній термін використовується за аналогією з англійською адміністративною системою). Чиновники цих класів фактично утримують у своїх руках важелі адміністративної влади у всіх міністерствах та відомствах Японії. Інші групи чиновників є лише виконавцями рішень і вказівок своїх начальників.

На державній службі діє характерна для Японії система "довічного найму", що припускає тривалу (до догляду на пенсію) службу, працюючи за наймом в одній і тій самій організації. При цьому посада й розмір винагороди службовця визначаються залежно від безперервного стажу роботи. Однією з характерних рис державної служби в Японії, пов'язаної із системою "довічного найму", виступає відсутність міжвідомчих переміщень чиновників, при частих переміщеннях чиновників усередині його відомства (раз на 2-3 роки).