Розділ «Тема 6. Адміністративне право Великобританії»

Для сучасної системи цивільної служби Великобританії характерні такі ключові ознаки:

- в основу цивільної служби покладена менеджеральна модель, що за своїм змістом є близькою до американської;

- система просування по службі відрізняється жорсткістю на усіх рівнях;

- в державних структурах часто використовується "інтегральна" ієрархія;

- особлива система адміністративно-правового регулювання цивільної служби відсутня, контроль за нею здійснюється виходячи з доктрини загального права.

Правове регулювання цивільної служби Великобританії відбувається за допомогою значної кількості правових джерел, до яких належать джерела загального права (конституційні звичаї (угоди), судові прецеденти), а також нормативні правові акти (статути, акти делегованого законодавства). Це можуть бути укази Корони в Раді, циркуляри чи інші нормативно-правові акти різних міністерств (департаментів). Окремо слід зазначити також вищезгадані доповіді комітетів, що стали підґрунтям реформування цивільної служби Великобританії. Разом з тим, єдиний законодавчий акт, який би поєднав у собі загальні засади цивільної служби, відсутній, що пов'язано з прерогативою Корони, а не Парламенту, здійснювати регулювання питань цивільної служби.

Структура британської цивільної служби багаторівнева та заплутана. Правове забезпечення та регламентація різних сфер діяльності службовців здійснюється неоднаково. Деякі напрями їх діяльності врегульовуються статутами, які приймаються щорічно. Інші - внесенням доповнень до чинних актів делегованого законодавства (укази Корони в Раді, статутні постанови, інструкції окремих міністерств), або ж цією метою застосовуються прецеденти. У структурі сучасної цивільної служби Великобританії слід визначити кілька груп.

Перша група - старші політичні та адміністративні керівники - включає таких службовців адміністративного класу, як помічник заступника, заступник постійного секретаря, постійний секретар. Посади цієї групи, утворюють верхівку керівного складу цивільної служби. Ці службовці несуть особисту відповідальність безпосередньо перед міністром за свою сферу адміністративно-державного управління. їх кількість складає близько 1% від загальної кількості усіх цивільних службовців Великобританії.

Друга група - адміністративна - включає два ступені: учень адміністратора та старший виконавець. До компетенції адміністративної групи належить широке коло питань: від координації діяльності державного апарату управління чи керівництва роботою міністерств до виконання звичайних канцелярських обов'язків. Вони працюють не лише у міністерствах та департаментах, а й у відомствах, урядових агентствах та службах. До цієї категорії належать більше половини з усіх цивільних службовців Великобританії.

Третя група об'єднує технічний персонал: діловоди, секретарі та інші допоміжні категорії працівників, що виконують просту виконавську роботу. Сюди також входять вчені, архітектори, інженери та інші фахівці широкого профілю. До службовців молодшого рангу також належать співробітники пенітенціарних установ. Дана група за своєю чисельністю є найбільшою серед цивільних службовців.

Цивільна служба умовно може бути поділена на такі категорії:

- не індустріальна та індустріальна (перша група - службовці у бюрократичному апараті міністерств, департаментів, агентств і т. д.; друга - працівники підприємств та організацій, що знаходяться у підпорядкуванні до того чи іншого міністерства (департаменту), на них не розповсюджуються пільги та умови служби, які мають неіндустріальні службовці);

- служба з повним робочим днем та неповним;

- постійна та тимчасова (на тимчасову службу, як правило, приймаються особи, яких залучають для вирішення якогось конкретного питання чи реалізації проекту);

- кадрова та некадрова (посада цивільного службовця може бути не передбачена у штатному розписі міністерства, департаменту, відомства, якщо його, наприклад, залучають на тимчасовій основі);

- департаментська, загальна та спеціальна (залежно від місця роботи конкретного службовця, наприклад, департаментським є той службовець, що працює в міністерстві чи департаменті);

- внутрішня та зовнішня (дипломатична).

Система підготовки та просування по службі

Набір на кадрову цивільну службу входить до компетенції Комісії у справах цивільної служби. Головна умова вступу - письмовий іспит загального типу, який розроблений на програмах провідних університетів держави: Оксфордського та Кембріджського. Саме ці навчальні заклади постачають більшу частину кандидатів на керівні посади для цивільної служби. При наборі до другої групи (адміністративної), приймаються заяви від випускників університетів (віковий ценз - 20-28 років). При наборі до третьої групи (технічної), формально освітнього цензу не існує, але розраховувати на призначення можуть лише ті особи, які отримали освіту, що відповідає програмі іспиту. Іспит в адміністративну категорію включає три ступеня - письмові доповіді із загальних предметів, тести та співбесіду (в Управлінні з відбору цивільних службовців та Управлінні з остаточного відбору цивільних службовців). Перепідготовку цивільні службовці проходять у коледжі, який працює під загальним керівництвом Міністерства у справах цивільної служби та здійснює свою роботу виходячи із завдання посилення спеціалізації в діяльності адміністративного управління. У коледжі навчаються службовці міністерств, а також інші особи, що працюють у державному секторі.

Просування по службі здійснюється у вищевказаних групах службовців по-різному. Міністерство у справах цивільної служби здійснює призначення адміністративних та політичних керівників. При цьому міністерстві діє спеціальний комітет з відбору на призначення керівного складу цивільної служби. Комітет має конфіденційний список усього штату вищих адміністраторів, складений за допомогою ЕОМ, до якого входять відомості про освіту, професію, стаж роботи тощо. При комітеті є спеціальна група, яка займається розглядом питань, пов'язаних з просуванням вищих адміністраторів. Для інших чиновників існує практика щорічних звітів на рівні окремих міністерств. Звіт складається щодо цивільного службовця особою, що обіймає посаду вище на 1-2 ступеня. Звіти подаються до міністерської ради з просування по службі, члени якої визначаються міністром. Він також приймає остаточне рішення щодо підвищення особи, яку було рекомендовано радою з просування по службі.