Розділ «Тема 6. Адміністративне право Великобританії»

Корона має прерогативу призначення міністрів, таємних радників, членів виконавчих органів і інших посадовців. Від її імені це роблять Прем'єр-міністр та деякі інші міністерства. Монарх є главою збройних сил (британська армія, королівський флот, королівські військово-повітряні сили). Прерогатива Суверена - оголошувати війну, укладати мир, керувати військовими діями.

Монарх має прерогативи у сфері закордонних справ, зокрема: обговорювати умови та ратифікувати договори, союзи, міжнародні угоди. Ці прерогативи не потребують схвалення Парламенту. Проте договір не може вносити зміни до законодавства королівства, в цьому випадку потрібне прийняття Парламентом відповідного акта. Суверен також акредитує британських високих комісарів та послів, приймає іноземних дипломатів.

Також Суверен вважається джерелом справедливості та призначає суддів в усіх видах справ. Особисто монарх не здійснює правосуддя, судові функції здійснюються в ім'я монарха. Аналогічно, Монарх також є джерелом честі, джерелом усіх почестей та гідності. Монарх надає статус перів, призначає кавалерів у ордени, дає звання лицарів та інші почесті (більшість за порадою Прем'єр-міністра; особисто - ордени Підв'язки, Чортополоху, Вікторіанський та Доброчесностей).

Крім того, Монарх - Верховний правитель англіканської церкви і може призначати єпископів та архієпископів. Прем'єр-міністр вибирає замість Монарха зі списку, підготовленого Коронною комісією з призначень.

Таємна рада - дорадчий орган британського Монарха, за допомогою якого Монарх здійснює свої владні прерогативи. Повна назва: Його (її) Величності Найповажніша Таємна рада (His (Her) Majesty's Most Honourable Privy Council).

За своєю чисельністю (близько 300 чоловік) Таємна рада є найбільшим урядовим органом, хоча кворум для її засідань складає лише 3 радники. Монарх може особисто призначати усіх таємних радників, але на практиці він це робить за порадою Уряду. Поточний спадкоємець Корони та Принц-консорт незмінно входять до складу Таємної ради, так само і три найвищі духовні особи англіканської церкви - архієпископ Кентерберійський, архієпископ Йоркський та єпископ Лондона. Також входять до Таємної ради декілька найголовніших суддів: ординарні апеляційні лорди, судді апеляційного суду Англії і Уельсу, Північної Ірландії та Шотландії. Разом з тим основна частина Таємної ради - політики. Прем'єр-міністр, міністри Кабінету, деякі головні міністри, що не входять до Кабінету, лідер опозиції та голови великих партій в Палаті громад призначаються таємними радниками. Також членами Таємної ради можуть бути офіційні особи з інших королівств Співдружності. Членство триває до розпуску Таємної ради, який автоматично відбувається через шість місяців після смерті Суверена. Проте, як правило, новий монарх призначає усіх попередніх членів Таємної ради після розпуску, отже, фактично членство довічне. При призначенні члени Таємної ради повинні промовити клятву.

Засідання Таємної ради зазвичай відбуваються щомісячно, коли Суверен може бути присутнім. Якщо монарх не має змоги прийти на засідання, його місце може бути зайняте двома або більше Державними радниками, які можуть бути обрані з числа членів королівської родини. На засіданнях Таємної ради Лорд-голова зачитує список планованих указів, а монарх просто говорить "схвалено". Зазвичай лише декілька міністрів приходять на ці засідання, які довго не тривають. Повні засідання Таємної ради відбуваються тільки, коли монарх оголошує про свій шлюб або коли він помирає. У останньому випадку, Таємна рада разом з духовними лордами, світськими лордами, а також Лорд-мер Лондона Олдермен Сіті Лондона та представники Співдружності оголошують про вступ на посаду нового монарха.

Суверен здійснює виконавчу владу виданням "указів у Раді" за рекомендацією Таємної ради. "Укази у Раді" пишуться начорно Кабінетом та використовуються для простих урядових постанов. Також вони використовуються для видачі королівської санкції на закони, що пройшли законодавчі органи залежних територій. Призначення на посаду в Кабінеті також здійснюються "указами в раді". На відміну від "указів у Раді", існують ще укази Таємної ради. Вони видаються не монархом, а членами Таємної ради без його участі. Вони видаються за окремими дозволами, що містяться в актах Парламенту, та використовуються для управління громадськими установами. Монарх випускає Королівські хартії (Royal Charter) за рекомендацією Таємної ради. Хартії дають особливий статус певній місцевості чи місцевим органам влади: наприклад, дають містечкам статус міста (city) чи селища міського типу (borough). Корона в Таємній раді виконує також деякі судові функції. Так Корона заслуховує апеляції від церковних судів, Адміралтейського суду, призових судів та Дисциплінарної комісії Королівського коледжу хірургів-ветеринарів, апеляції на дії церковних комісарів і апеляції на деякі акти парламенту. Корона в Таємній раді також заслуховує апеляції від королівств Співдружності, британських заморських територій, територій суверенних баз і залежних територій.

Прем'єр-міністр Великобританії (Prime Minister of the United Kingdom) є головою Уряду та Кабінету, також він виступає головним радником Корони. Офіційний статус Прем'єр-міністра на даний час залишається неоднозначним, адже в писаному законодавстві його влада над іншими членами Кабінету чітко не визначена, хоча повноваження останніх більш повно розкриті в актах Парламенту.

За конституційною угодою Монарх призначає на посаду Прем'єр-міністра особу, яка зможе отримати підтримку у Палаті громад. Як правило, це член Палати громад, що є лідером партії, яка має більшість у Парламенті. Якщо партія більшості відсутня (що майже неможливо через специфіку виборчої системи Великобританії), дві або більше груп у Парламенті можуть сформувати коаліцію, а її лідер обійме посаду Прем'єр-міністра. В умовах "підвішеного парламенту" (hung parliament), коли жодна партія або коаліція не має більшості, Суверен має можливість вільного вибору кандидата на посаду Прем'єр-міністра, який, на думку монарха, буде користуватися підтримкою в Парламенті. За іншою конституційною угодою Прем'єр-міністр як член найбільшої партії у Парламенті має право вирішувати питання про розпуск Парламенту, а Монарх повинен підтримати його прохання.

Прем'єр-міністр очолює Уряд, керує діяльністю Кабінету, міністерств і центральних відомств. Одночасно він обіймає одну з міністерських посад - Першого лорда казначейства, крім того за посадою він також є головою Міністерства у справах цивільної служби, що також визначає його провідну роль у сфері виконавчої влади. Він вирішує питання про склад Кабінету та Уряду, число міністерських постів, призначення міністрів і глав центральних відомств та інших головних керівників міністерств і відомств, вищих суддів, вищого командного складу збройних сил та інших посадовців. Хоча формально Прем'єр-міністр та його Кабінет призначаються Монархом для формування Уряду. Разом із тим, Прем'єр-міністр самостійно формує склад Кабінету і, за традицією. Монарх поважає вибір Прем'єр-міністра. Так само він визначає склад Уряду, лише за відсутності у партії Прем'єр-міністра абсолютної більшості в Палаті громад, може бути сформований коаліційний Уряд.

Термін повноважень Прем'єр-міністра пов'язаний з терміном повноважень Палати громад. Максимальний термін повноважень палати - п'ять років. На практиці ж вона розпускається Монархом раніше цього терміну за запитом Прем'єр-міністра. Зазвичай Прем'єр-міністр обирає найбільш вигідний для його партії момент для розпуску, щоб отримати якомога більше голосів на виборах. Якщо після виборів партія Прем'єр-міністра втрачає більшість у Палаті громад, він йде у відставку. Лідер партії, яка перемогла, або ж лідер коаліції призначається на посаду Прем'єр-міністра. За деяких обставин Прем'єр-міністр може бути вимушений або розпустити Палату громад, або піти у відставку. Це відбувається у тому випадку, коли палата висловлює недовіру або відмовляється висловити довіру. Те саме відбувається і тоді, коли Палата громад відмовляється прийняти бюджет, або якусь іншу особливо важливу частину програми Уряду. Крім того, Прем'єр-міністр може піти у відставку в разі втрати підтримки з боку власної партії, через негаразди зі здоров'ям або через інші особисті причини.

При Прем'єр-міністрові існує секретаріат - особистий апарат голови Уряду, який формується ним безпосередньо у складі: прес-секретаря, радників з питань оборони, іноземних справ, економіки тощо. У регіональних урядах Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії, посада яка відповідає посаді Прем'єр-міністра, називається Перший міністр.

Уряд Великобританії (Government of the United Kingdom) формується після парламентських виборів лідером партії, що отримала парламентську більшість у Палаті громад, тобто новопризначеним Прем'єр-міністром. Уряд - це колегіальний орган, склад якого за законом не повинен перевищувати 95 осіб. До Уряду входять міністри, що очолюють міністерства (які досить часто називають департаментами), їх заступники; міністри без портфеля; парламентські секретарі міністерств; особи, що обіймають деякі традиційні посади: Лорд-канцлер, Лорд казначейства, Лорд-голова ради, Канцлер герцогства Ланкастерського, Лорд-хранитель печатки, Головний поштмейстер. У повному складі Уряд майже ніколи не засідає та не приймає ніяких рішень. Як виключення Уряд збирається, наприклад, у разі його відставки. По суті, Уряд є групою осіб, що втілює у собі принцип колективної політичної відповідальності перед Парламентом. Тому реальне керівництво здійснює Кабінет.

Кабінет Великобританії (Cabinet of the United Kingdom) формується з членів партії, яку очолює Прем'єр-міністр у Палаті громад, хоча закон і не забороняє призначати членів Кабінету з Палати лордів.

Більшість членів Кабінету є міністрами Уряду (в основному головами департаментів на посаді державного секретаря).

До складу Кабінету зазвичай входять близько 20 членів (у різні часи кількість членів коливається в межах 20-25 осіб). Серед них: Прем'єр-міністр, Лорд-канцлер (голова Палати лордів); Канцлер казначейства (міністр фінансів); державні секретарі (міністри): внутрішніх справ, закордонних справ, оборони, торгівлі і промисловості, а також інші найбільш поважні посадові особи держави за вибором Прем'єр-міністра.

Виконавча влада здійснюється Прем'єр-міністром і Кабінетом, члени якого приносять присягу Таємній раді Великобританії. Адже технічно Кабінет є одним з комітетів Таємної ради, тому всі його члени автоматично призначаються таємними радниками. Кабінет здійснює розробку основних законопроектів та широко користується своїм правом законодавчої ініціативи подаючи їх до Парламенту. Рішення Кабінету та Прем'єр-міністра приймаються від імені Суверена на спеціальних засіданнях Таємної ради у присутності Лорда Голови та обмеженого числа радників; ці рішення називаються "Указ в Раді" (Order in Council). Тобто Кабінет має можливість у повному обсязі реалізовувати своє право на видання актів делегованого законодавства. Крім того, Кабінет здійснює керівництво діяльністю державного апарату, визначає зовнішню та внутрішню політику в межах основного політичного курсу, визначеного Парламентом.

Головними функціями Кабінету є: 1) надання для погодження Парламентом остаточного варіанту програми політичної діяльності держави; 2) контроль за відповідністю дій органів виконавчої влади політичному курсу, що затверджений Парламентом; 3) розмежування сфер впливу та координація діяльності міністерств і відомств.

Кабінет збирається на регулярній основі, як правило, щотижня у вівторок вранці, для обговорення найбільш важливих питань державної політики та ухвалення рішень. Скликає Кабінет і веде його засідання Прем'єр-міністр. Протокол засідання Кабінету зазвичай не ведеться. Іноді не протоколюються навіть його рішення. Найбільш важливі рішення Кабінету для надання їм юридичної сили оформлюються у вигляді законопроектів, що направляються в Палату громад, або у вигляді указів Корони в Таємній раді. В інших випадках рішення є вказівкою міністрові або іншому посадовцю центрального апарату, як він повинен діяти. Специфіка такої вказівки полягає в тому, що вона формально не має юридичної сили, тобто покладає на адресата політичну, а не юридичну відповідальність за його невиконання. При виникненні суперечностей щодо виконання такого рішення воно не буде підтримане судом.