Розділ «Тема 6. Адміністративне право Великобританії»

Рада призначає з числа своїх членів віце-голову, який здійснює повноваження голови у випадках вакансії посади голови або якщо той з будь-яких причин не може здійснювати свої повноваження. Віце-голова також може отримувати платню від ради.

Політичною особливістю місцевого самоврядування Великобританії, в порівнянні з багатьма іншими країнами, є фактичне делегування функцій ради її комітетам (комісіям). Незначний чисельний склад рад змушує їх передавати частину своїх функцій комітетам, за винятком фінансових повноважень.

Комітети можуть бути галузеві та координуючі (функціональні), постійні та спеціальні (тимчасові). Чисельний склад комітетів різний. Окрім членів муніципальних рад до роботи комітетів можуть залучатись інші особи, які за своїми професійними та іншими якостями можуть виявитися корисними. Види комітетів. їх чисельний склад та термін повноважень визначаються регламентами рад.

Комітети відіграють важливу, а іноді вирішальну роль у діяльності місцевих органів. Засідання ради, які повинні проводитися не рідше одного разу на рік, а фактично проводяться щомісячно чи навіть частіше, зводяться в основному до заслуховування комітетів та затвердження прийнятих ними рішень. Часто рішення радою приймаються без обговорення, шляхом схвалення або відхилення рекомендацій комітету. Тому навіть при великій кількості питань, що виносяться на засідання, вони вирішуються дуже швидко.

Рада може наділити будь-який комітет правом приймати рішення від імені ради. Такий комітет набуває статус виконавського, а не консультативного комітету. Якщо він діє в межах наданих йому повноважень, жодне його рішення не може бути змінене або скасоване. Навіть якщо комітет втратив довіру ради та розпущений, прийняті до цього рішення комітету залишаються в силі. За загальним правилом, рада не може брати до розгляду будь-яке питання, якщо воно заздалегідь не було обговорене в комітеті.

Функціональний комітет, зазвичай, пов'язаний з певними аспектами діяльності ради (фінансовими, організаційними, законодавчими та ін.) Фактично ці комітети відіграють координуючу роль та мають суттєве значення для діяльності органів місцевого самоврядування.

Спеціальні комітети утворюються для вирішення певного завдання (зокрема для детального вивчення якогось спеціального питання або проведення розслідування), після чого автоматично припиняють своє існування.

На відміну від засідань ради, порядок роботи комітетів менш формальний. Якщо на засіданні ради чиновники не мають права висловлюватися з якого-небудь питання, то в комітеті вони грають досить помітну роль. А оскільки доля тих чи інших рішень ради заздалегідь вирішується в комітетах, саме вони є інструментом довіювання рішень.

У системі муніципального управління Великобританії носіями влади є лише ради. повноваження інших підрозділів муніципального апарату розглядаються як похідні. Головна особливість місцевого самоврядування Великобританії полягає в поєднанні радами функцій загального керівництва та оперативно-виконавчої діяльності.

Щодо правового становища муніципальних чиновників слід зазначити, що у Великобританії немає стандартної організації управлінських служб. Кожен місцевий орган має право створювати власну внутрішню структуру. На практиці традиційними стали такі відділи: секретаріат (чи юридичний відділ), відділ кадрів, фінансовий відділ, відділ охорони здоров'я та охорони довкілля та ін. Кадрове забезпечення апарату органів місцевої влади, регулювання правового положення муніципальних чиновників охоплюються поняттям "муніципальна служба". Чиновники, що працюють в апаратах органів місцевого самоврядування, не є державними службовцями, вони є службовцями ради, яка їх призначила. Правове регулювання муніципальної служби здійснюється спільно муніципалітетами та органами більш високої ланки управління.

У радах створюються спеціальні комітети з кадрових питань, які розробляють схеми класифікації службовців, розміри посадових окладів, правила відбору кандидатур, розглядають трудові конфлікти та ін. Як правило, орган місцевого самоврядування має право призначати таких чиновників, які йому вбачаються необхідними. Проте законодавством може встановлюватися перелік чиновників, які в обов'язковому порядку мають бути призначені, наприклад: чиновник з питань освіти, інспектор-фахівець у галузі мір та ватів та ін. Муніципальні службовці працюють на контрактній основі. Рекомендації щодо умов праці та її оплати розробляються Національною об'єднаною радою та іншими схожими органами, до складу яких входять представники органів місцевого самоврядування. Муніципалітети мають право (але не зобов'язані) приймати до виконання такі рекомендації.

Серед категорій муніципальних службовців слід виокремити посаду головного адміністратора. Важливість цієї фігури в апараті місцевої ради пояснюється наступним. Як уже було зазначено, практично усі питання місцевого рівня заздалегідь або остаточно вирішуються в комітетах, у діяльності яких активно беруть участь чиновники, що займаються виробленням загальної політики. Значна кількість комітетів ради та різноманітних відділів потребують забезпечення координації діяльності усіх структурних підрозділів органу місцевого самоврядування. Ситуація ускладнюється відсутністю формально визначеної посади чи підрозділу в складі органу місцевого самоврядування, на які б було покладено функцію такої координації. Ця функція неформально покладається на головного адміністратора, який фактично виступає як голова апарату чиновників у муніципалітеті.

Контроль за діяльністю місцевої влади у Великобританії здійснюється за кількома напрямами. По-перше, разом із законами міністри (особливо міністр у справах місцевого самоврядування) видають обов'язкові інструкції для підконтрольних місцевих служб (наприклад, міністр внутрішніх справ з питань муніципальної поліції). По-друге, існує інститут адаптивних законів: по суті, це не закони Парламенту, а типові інструкції міністерств (особливо Міністерства у справах місцевого самоврядування), які можуть бути прийняті місцевими радами в якості зразків для власних регламентів. По-третє, контроль здійснюється у формі міністерських інспекцій (перевірок роботи), правом на які наділені деякі міністерства, суміжні у своїй діяльності з органами місцевого самоуправління (освіта, дороги, поліція і так далі). Якщо за результатами роботи інспекції (перевірки) діяльність місцевих рад визнається незадовільною, повноваження останніх можуть бути передані чиновникам, що призначаються міністром, або іншим органам місцевого самоврядування. По-четверте, міністри можуть організовувати спеціальні розслідування, якщо в підконтрольних їм службах місцевих рад виявляються зловживання. По-п'яте, контроль забезпечується тим, що багато чиновників муніципального управління (наприклад керівництво місцевою поліцією) повинні затверджуватись на посади не лише місцевими радами, а й відповідними міністерствами.

Існує також фінансовий контроль: перевіряється правильне використання дотацій, які виділяються центральними органами державної влади. Крім того, в кожному графстві (окрузі) діє аудитор.

Аудитори можуть проводити перевірку використання засобів, які виділяються на громадські потреби, повідомляють міністерства, а при виявленні зловживань звертаються до суду. Міністерства також мають право звертатися до суду з позовами проти незаконних дій органів місцевого самоврядування. Крім того, діє спеціальний комісар парламенту (омбудсман) у справах адміністрації місцевого самоврядування, а також дві комісії у справах самоврядування (для Англії і Уельсу). Вони призначають своїх комісарів у великі регіони, що об'єднують декілька графств. Комісії щорічно надають звіт. Якщо виявлені недоліки, комісія направляє офіційні подання у відповідні місцеві ради.

Цікавим є також те, що, крім розглянутої системи місцевого самоврядування, яка розповсюджена безпосередньо на Британських островах, для Великобританії характерне таке специфічне явище, як залежні території. Сполучене Королівство має суверенітет над сімнадцятьма територіями, які не є складовою частиною Великобританії: чотирнадцять Британських заморських територій та три Коронні землі. Заморськими територіями є: Ангілья (столиця Валлі), Бермуди (столиця Гамільтон), Британська антарктична територія (столиця Ротера), Британська територія в Індійському океані (столиця Дієго-Гарсія), Британські Віргінські Острови (столиця Род-Таун), Гібралтар (столиця Гібралтар), Кайманові Острови (столиця Джорджтаун), Острів Монтсеррат (столиця Плімут), Острів Святої Олени (столиця Джеймстаун), Острів Піткерн (столиця Адамстаун), Острови Теркс та Кайкос (столиця Коберн-Таун), Фолклендські Острови (столиця Порт-Стенлі), Південна Георгія та Південні Сандвічеві Острови (столиця Грютвікен) та Суверенні Військові Бази на Кіпрі (столиця Єпископи). Варто також відмітити, що британські претензії на Антарктику не є загальновизнаними, наявність військових баз на Кіпрі оспорюється Республікою Кіпр, а права на Фолклендські острови - Аргентиною. Ці території - залишки Британської імперії, які спеціально проголосували за можливість залишитися британськими територіями. Коронні землі є володіннями Корони, на відміну від Заморських територій. Сюди входять Баллеі Нормандських островів Джерсі та Гернсі в протоці Ла-Манш, а також острів Мен в Ірландському морі. Будучи незалежно керованими юрисдикціями, вони не є частиною Великобританії. Проте Уряд Великобританії визначає іноземні взаємовідносини та питання безпеки, а британський Парламент має право видавати закони від імені територій. Таке право Парламенту співіснує з власними законодавчими асамблеями територій за погодженням з Таємною радою Корони. Головами урядів Коронних земель є відповідні Головні міністри.

4. Інститут цивільної служби Великобританії

На відміну від інших країн, де зазвичай прийняте поняття "публічної" або "державної" служби, у Великобританії переважає поняття "цивільна служба". Це обумовлено історично, оскільки дане поняття було сформоване ще за часів Ост-Індської компанії і відповідно до його змісту чиновник в англійському праві розглядається як "цивільний слуга Корони", на відміну від її "військових слуг". Однак у юридичних джерелах Великобританії також можна знайти поняття "державна служба", яке використовується щодо обмеженої кількості посадових осіб, до яких належать: політичні діячі, військовослужбовці, працівники правоохоронних та законодавчих органів. Враховуючи, що цивільна служба у Великобританії набагато численніша за державну, в подальшому слід розглянути положення які переважно стосуються саме цивільної служби.

Сучасний вигляд інституту цивільної служби у Великобританії багато в чому визначили адміністративні реформи 70-80-х років. Для їх підготовки був створений Комітет з реформи цивільної служби (Комітет Фултона), що надав Уряду доповідь, в якій запропонував принципово нову модель цивільної служби - менеджеральну. Ідея полягала в тому, щоб запозичити раціональні та ефективні методи управління, які використовуються у бізнесі. В основу реорганізації цивільної служби була покладена американська модель адміністративно-державного управління.

Саме поняття цивільної служби в різних джерелах формулюється по-різному. Так, у доповіді Королівської комісії з цивільної служби під головуванням Т. Томліна було надано таке визначення: "Цивільні службовці - це особи на службі Корони, що не є політичними, військовими діячами та службовцями Королівського правосуддя, які обіймають цивільні посади та винагорода яким цілком і повністю виплачується із засобів, що надаються Парламентом". Пізніше було запропоновано таке визначення: "Цивільна служба - це організація, що включає чоловіків та жінок, які безпосередньо працюють на міністрів Корони, підзвітних Парламенту".