• підвищення обороноздатності держави шляхом забезпечення готовності держави, її економіки і суспільства до оборони та відбиття зовнішньої агресії у будь-яких формах і проявах (зокрема у формі "гібридної" війни), підвищення рівня обороноздатності держави, що є ключовим пріоритетом політики національної безпеки (п. 4.3.) у всіх сферах, у т.ч. й інформаційній;
• реформування та розвиток розвідувальних, контррозвідувальних і правоохоронних органів України, що має здійснюватися на основі принципів верховенства права, патріотизму, компетентності, департизації, доцільної демілітаризації, координації та взаємодії, розподілу завдань і усунення дублювання функцій, демократичного цивільного контролю та прозорості (п. 4.4.);
• забезпечення інформаційної безпеки (п. 4.11.), пріоритетами якого Стратегія визначає: забезпечення наступальності заходів політики інформаційної безпеки на основі асиметричних дій проти всіх форм і проявів інформаційної агресії; створення інтегрованої системи оцінки інформаційних загроз та оперативного реагування на них; протидія інформаційним операціям проти України, маніпуляціям суспільною свідомістю і поширенню спотвореної інформації, захист національних цінностей та зміцнення єдності українського суспільства; розробка і реалізація скоординованої інформаційної політики органів державної влади; виявлення суб'єктів українського інформаційного простору, що створені та/або використовуються Росією для ведення інформаційної війни проти України, та унеможливленім їхньої підривної діяльності; створення і розвиток інститутів, що відповідають за інформаційно- психологічну безпеку (з урахуванням практики держав – членів НАТО); удосконалення професійної підготовки у сфері інформаційної безпеки, упровадження загальнонаціональних освітніх програм з медіакультури із залученням громадянського суспільства та бізнесу;
• забезпечення кібербезпеки і безпеки інформаційних ресурсів (п. 4.12.), пріоритетами якого Стратегія визначає: розвиток інформаційної інфраструктури держави; створення системи забезпечення кібербезпеки, розвиток мережі реагування на комп'ютерні надзвичайні події (СЕКТ); моніторинг кіберпростору з метою своєчасного виявлення, запобігання кіберзагрозам і їх нейтралізації; розвиток спроможностей правоохоронних органів щодо розслідування кіберзлочинів; забезпечення захищеності об'єктів критичної інфраструктури, державних інформаційних ресурсів від кібератак, відмова від програмного забезпечення, зокрема антивірусного, розробленого у РФ; реформування системи охорони державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом, захист державних інформаційних ресурсів, систем електронного врядування, технічного і криптографічного захисту інформації з урахуванням практики держав – членів НАТО та ЄС; створення системи підготовки кадрів у сфері кібербезпеки для потреб органів сектору безпеки і оборони; розвиток міжнародного співробітництва у сфері забезпечення кібербезпеки, інтенсифікація співпраці України та НАТО, зокрема в межах Трастового фонду НАТО для посилення спроможностей України у сфері кібербезпеки;
• забезпечення безпеки критичної інфраструктури (п. 4.13.), пріоритетами якого Стратегія визначає: комплексне вдосконалення правової основи захисту критичної інфраструктури, створення системи державного управління її безпекою; посилення охорони об'єктів критичної інфраструктури; налагодження співробітництва між суб'єктами захисту критичної інфраструктури, розвиток державно-приватного партнерства у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на них; розробка та запровадження механізмів обміну інформацією між державними органами, приватним сектором і населенням стосовно загроз критичній інфраструктурі та захисту чутливої інформації у цій сфері; профілактика техногенних аварій та оперативне і адекватне реагування на них, локалізація і мінімізація їх наслідків; розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері.
Окрім того, Стратегія передбачає й інші напрями – реформування системи державного управління, нову якість антикорупційної політики (п. 4.5.); забезпечення національної безпеки у зовнішньополітичній сфері (п. 4.8.); забезпечення економічної безпеки (п. 4.9.).
Стратегія національної безпеки України є документом, обов'язковим для виконання, та основою для розроблення інших документів стратегічного планування у сфері забезпечення національної безпеки: Концепції розвитку сектору безпеки і оборони, Стратегії воєнної безпеки, Стратегії кібербезпеки, інших галузевих стратегій, а також державних програм розвитку органів сектору безпеки і оборони.
Реалізація Стратегії національної безпеки України відбуватиметься на основі національного оборонного, безпекового, економічного, інтелектуального потенціалу з використанням механізмів державно- приватного партнерства, а також із залученням міжнародної консультативної, фінансової, матеріально-технічної допомоги.
Науково-експертне забезпечення координації та контролю діяльності у сфері національної безпеки і оборони здійснюватиме Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД) із залученням провідних наукових, аналітичних і експертних установ країни та інститутів громадянського суспільства.
Іншим важливим для ЗІБ держави нормативно-правовим актом є Воєнна доктрина держави, затверджена Указом Президента України від 15.06.2004 р. №648 (в редакції Указу Президента України від 08.06.2012 р. №390/2012). Воєнна доктрина (далі – Доктрина) є основою для підготовки та прийняття воєнно-політичних і воєнно-стратегічних рішень, розроблення стратегій і програм у воєнній сфері.
Відповідно до положень п. 7 Доктрини, воєнно-політична обстановка у світі є динамічною і розвивається під впливом наступних тенденцій:
• поширення тероризму (у т.ч. кібертероризму);
• прискорення розвитку інформаційних технологій, збільшення спроможностей держав щодо проведення інформаційних та інформаційно- психологічних операцій, посилення чутливості суспільства до загибелі мирного населення та втрат серед складу військових формувань у воєнних конфліктах.
Воєнна доктрина розглядає як воєнно-політичні виклики, що підвищують рівень загрози застосування воєнної сили проти України, наступні фактори:
• активізацію розвідувальної діяльності спецслужб іноземних держав, а також іноземних організацій проти України;
• проведення іноземними державами, а також іноземними організаціями інформаційно-психологічних операцій щодо дестабілізації соціально-політичної обстановки, міжетнічних та міжконфесійних відносин в Україні або її окремих регіонах і місцях компактного проживання національних меншин;
• застосування іноземними державами політичних і економічних санкцій проти України тощо.
Доктрина констатує притаманність сучасним воєнним конфліктам наступних рис:
• підвищення ролі інформаційних, політичних, економічних засобів під час підготовки і в ході воєнного конфлікту;
• збільшення ролі інформаційно-психологічних операцій у досягненні цілей воєнних конфліктів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Забезпечення інформаційної безпеки держави» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нормативні акти вищих та центральних органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки України“ на сторінці 2. Приємного читання.
