Розділ восьмий. Організаційні форми навчання

Щоб усі учні одного класу могли в один час займатися одним і тим же, Коменський вважає необхідним:

1. Починати навчальний курс тільки раз на рік, подібно до того, як сонце тільки один раз на рік (навесні) починає свою діяльність для всього росилнного світу.

2. Розподіляти все, що має бути пройдене так, щоб на кожний рік, місяць, тиждень, день, навіть на кожну годину припадала певна задача, щоб усіх їх вести без будь-якої перешкоди і одночасно доводити до мети.

Спробуємо, однак, розглянути її, застосувавши системний підхід, як метод пізнання складних об'єктів. Практичним інструментом здійснення системного підходу є системно-змістова декомпозиція об'єкта вивчення. Системна декомпозиція – це розгляд певного об'єкта крізь призму системних характеристик цього об'єкта як системи. Своєрідним орієнтиром для системного вивчення класно-урочної системи навчання є проведений нами вище системний аналіз системи навчання (узагальнений варіант).

Отже, розглянемо ці характеристики.

Рівень ієрархії: класно-урочна система навчання є формою взаємодії “учитель-учні – навчально-виховний процес” і рівень її ієрархії окреслюється цим трикутником. Це напівзакрита і напіввідкрита система, оскільки вона має свої закони функціонування і водночас тісно зв'язана з усіма суспільними інститутами, батьками, громадськістю, державою. Школа завжди була, є і напевне буде завжди обличчям суспільства, вона виконує суспільне замовлення.

Функція класно-урочної системи навчання: забезпечення засвоєння учнями системи знань, умінь і навичок про природу, суспільство, людину, формування в них загальних і специфічних компетенцій та компетентностей, емоційно-оцінних норм, досвіду творчої діяльності, а також їх фізичний, розумовий, психічний розвиток, розвиток задатків, здібностей, нахилів, інтересів, виховання у кожного учня зі сталого учнівського складу впродовж усього часу навчання, починаючи з першого і закінчуючи останнім днем навчання, наукових поглядів і переконань, наукової картини світу, позитивних людських якостей, звичок культури поведінки. Система навчання повинна не лише готувати кожного учня до життя, але й організовувати його життя.

Системоутворювальний чинник класно-урочної системи навчання: зовнішнім є цілі навчання, виховання і розвитку, сформульовані суспільством і прийняті школою, як суспільне замовлення, внутрішний – закономірність навчання, суть якої полягає в тому, що процес засвоєння розпочинається з колективної, продовжується груповою і закінчується індивідуальною формами навчання.

Залежно від спрямування на перший план висуваються цілі навчання, або цілі розвитку, або цілі виховання.

Елементами системи навчання є форми організації навчання, як зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя і учнів у вигляді колективної, групової та індивідуальної форм організації навчання: урок, домашня самостійна робота, факультативні заняття, гурткові, секційні, консультації тощо.

Оскільки в основі навчання лежить взаємодія “учитель- учень – навчальний предмети”, її структура визначається тим, що процес засвоєння починається з колективної, продовжується груповою і закінчується індивідуальною формою навчання.

Взаємодія різних форм організації навчання є найістотнішою характеристикою системи навчання, оскільки тільки взаємодія елементів системи приводить до появи емерджентної властивості системи.

Емерджентна властивість класно-урочної системи навчання – система знань із кожного навчального предмета у кожного учня як його власне надбання, піднятий рівень розумового розвитку та висока ступінь вихованості.

Реляційний вплив системної властивості вносить корекцію у форми взаємодії учителя, учнів і предмета вивчення та структуру цих форм.

Ця загальна характеристика системи навчання дає можливість легко конкретизувати її конкретні риси і ознаки. Системна властивість класно-урочної системи навчання може з'явитися лише за умови, що упродовж усього навчання зберігатиметься сталий склад учнів у кожній із вікових груп-класах. Є основна форма організації – урок, це закінчена за змістом частина процесу навчання, яка має однакову тривалість протягом усього періоду навчання. Чергування уроків здійснюється за твердим розкладом. Урок – це форма взаємодії учителя і сталого складу учнів (макрогрупи).

У межах кожного конкретного уроку можуть існувати різні види взаємодії: учитель-клас, клас-група, учитель-учень, клас- учень, група-учень, учень-учень тощо.

Однією з модифікацій класно-урочної форми організації навчання є лекційно-семінарська форма, вона прямо не вказує, наприклад, на сталий склад учнів. До сталого складу учнів вона є просто індиферентною, це одна з далеких модифікацій класно-урочної системи навчання, для несталого – це просто форма організації занять. Це зумовлено тим, що вона не передбачає таких форм організації навчання, в яких сталий склад учнів є обов'язковий.

Лекційно-семінарська форма організації навчання виникла одночасно із появою вищих навчальних закладів. Вона є домінуючою у вищих навчальних закладах нині, а в останній час набула широкого використання у загальноосвітній школі, особливо у школах нового типу. Крім лекцій та семінарів, які є її дуже важливими компонентами, не менш важливою складовою є самостійна робота учнів чи студентів у період між ними. Саме цей вид роботи є зв'язуючою ланкою між лекціями і семінарами. Виділимо позитивні та негативні риси цієї організаційної форми навчання.

Позитивні: охоплення навчанням великої кількості студентів, учнів; сприятливі умови для забезпечення високого наукового рівня вивчення матеріалу; економія часу, необхідного для вивчення матеріалу; розподіл праці між учителем і учнем, що створює умови для кращого виконання своїх функцій кожним із них, ніж тоді, коли такого розподілу немає; полегшення розкриття логіки предмета і створення наукової перспективи; продуктивніше використання сучасних засобів навчання.

Негативні: стосунки між учасниками навчального процесу стають чисто функціональними, формальними; учні не взаємодіють між собою через навчальну діяльність; відсутність умов для врахування індивідуальних відмінностей учнів, здійснення поточного контролю знань; на лекції учні отримують тільки інформацію, засвоєння якої йде через самостійну роботу та інші форми занять.