Розділ восьмий. Організаційні форми навчання

2. Об'єднуючи в своїх уроках усі навчальні предмети, класний учитель може добитися кращої координації і зв'язку між ними.

3. Класний учитель має можливість більш доцільно розподіляти роботу протягом дня і тижня відповідно до вимог шкільної гігієни й дидактики.

4. Керівництво самостійною роботою учнів, встановлення нормальних взаємовідносин між класною і домашньою роботою також значно полегшується.

Однак тому, що важко, а іноді й неможливо об'єднати в одній особі ґрунтовні знання з усіх навчальних предметів, які входять у програму роботи школи, система класних учителів застосовується лише в початковій школі.

Система предметних учителів полягає в тому, що кожний учитель викладає тільки одну дисципліну, або дві-три споріднені. Вона дає можливість концентрувати увагу тільки на одній галузі знань. У зв'язку з цим цей вчитель може стати добрим знавцем свого предмета, високим професіоналом.

Другою перевагою цієї системи є те, що зміна викладачів вносить різноманітність у класну роботу. Горизонт учнів значно розширюється, коли вони в своїй навчальній роботі зустрічаються з багатьма вчителями, з різними характерами, різноманітними підходами.

Однак, якщо між викладачами одного і того ж класу немає певної домовленості й злагодженості в роботі їх різноманітні підходи стають іноді суперечливими, а тим часом немає нічого більш антипедагогічного й шкідливого, як відсутність єдиної системи у вихованні й навчанні.

Комплектування класів. Педагогічне комплектування полягало в тому, що всіх дітей поділяли за їх здібностями. І ще на зорі впровадження класно-урочної форми організації навчання була спроба комплектування класів “за здібностями”. Проте вважалося, що практика класифікації дітей “за здібностями” завдала великої шкоди школі. Ця шкода виявилася, насамперед, в ослабленні відповідальності учителя за свою роботу.

Уважалося, що навіть сама назва “клас В”, “клас Б” була вже свого роду виправданням слабкої, недоброякісної роботи вчителя. Вона також знижувала працездатність учнів, адже навчання учнів у класах “Б”, “В” пригнічувало їх емоційну сферу, волю й інтелект. У свою чергу, в учнів, які попадали в групи “А”, виникали зарозумілість, самозаспокоєння.

Відокремлення слабких учнів від сильних позбавляло навчальну роботу дуже важливого стимулюючого чинника, взаємного впливу слабких і сильних учнів, коли сильні своїм бадьорим темпом заражають весь клас і тягнуть за собою слабких, коли слабкі, закликаючи сильних на допомогу, примушують їх глибше осмислювати й міцніше засвоювати навчальний матеріал.

Наша педагогіка виходить з того, що кожний учень, що відстає, може стати передовим при правильному підході до нього педагога, при стимулюванні самодіяльності учня. Кожний слабкий учень може стати сильним, під відповідним керівництвом кожен може повністю розвивати всі свої здібності і сили.

Позитивні якості системи: ефективно використовуються знання, досвід, фізичні і духовні сили вчителя, система дає можливість охопити навчанням і вихованням велику кількість дітей; створює умови для використання колективної праці; дає змогу виховувати у колективі і через колектив; у ній наявний соціальний фон, на якому учень може порівняти себе, свої успіхи і невдачі; можна використовувати метод прикладу; надає можливість створити чітку структуру навчального процесу, зробити його організованим, впорядкованим і т.д.

До характерних рис системи належать: сталий склад учнів класу; чіткий початок і кінець занять як упродовж робочого дня, так і всього року; єдина для всіх учнів класу навчальна тема, провідна роль учителя у навчально-виховному процесі.

Негативні риси системи: невеликі можливості для врахування у навчальному процесі індивідуально-типологічних якостей кожного учня, його задатків і здібностей, особливостей сприймання матеріалу, рівня розвитку; дуже малі можливості для здійснення управління процесом засвоєння знань стосовно кожного конкретного учня; орієнтація на “середнього” учня в просуванні його від незнання до знання, що виявляється в однакових для всіх цілях, змісті, методах і засобах навчання.

Вище були зазначені ознаки системи навчання, які видно “неозброєним оком”, її позитивні і негативні риси. Як відомо, класно-урочна система організації навчання виникла в XVI- XVIII ст. і остаточно оформилася і утвердилася в XIX ст.

Основними поняттями, за допомогою яких розкривається суть класно-урочної системи навчання, є поняття класу та поняття уроку.

Уперше чіткий поділ на класи вводиться відомим педагогом Штрумом (1507-1589) в організованій ним знаменитій Страсбурзькій гімназії. Штрум поділяв усіх учнів на 9 відділів. Для кожного відділу намічався певний курс занять, що їх повинен був відділ проробити протягом року. По закінченні річного курсу проводилися перевідні іспити. На чолі відділу стояв окремий учитель, який об'єднував у своїх руках все навчання, що, проте, майже в усіх відділах мало тільки один навчальний предмет-латинську мову.

Найважливішою передумовою успіху в навчанні Коменський уважав чіткий поділ усього курсу занять на класи. Кожен клас повинен мати свою, точно встановлену програму, і, по можливості, своє окреме приміщення. Таким чином, з попереднього видно, що поняття “клас” має широке змістове наповнення: клас розглядається як група учнів, яка має стабільний склад, в який входять учні однакового віку і однакового часу навчання в школі, починаючи з часу вступу до школи. Крім того, поняття класу характеризує і рівень розумового розвитку учнів (вважається, що учні вищих класів мають вищий рівень розумового розвитку), а також рівень засвоєних знань (вважається, що учні старшого класу володіють більшим фондом накопичених знань, тобто їх знання про природу, суспільство і людину є значно багатшими. Однією з умов збереження стабільності класу в процесі навчання в школі є збереження сталого складу учнів при зростанні часу навчання у школі.

Заняття в класах мають бути загальнокласними, фронтальними, щоб усі учні разом працювали над одним і тим же матеріалом. Одну з основних причин, які гальмували і роботу, і успіхи середньовічної школи, Коменський вбачав саме в тому, що “не було способу вчити одночасно всіх учнів одного й того ж класу; сили витрачалися на заняття з окремими учнями; якщо учнів бувало досить багато, то наставникам доводилося працювати як працює віл

Він прекрасно розумів, що одночасна робота з цілим класом не тільки дає значну економію сил, але й має величезну освітню й виховну цінність. “Я не тільки стверджую, що один учитель може керувати кількома стами учнів, але навіть обстоюю те, що це мусить бути, бо цей порядок найбільш доцільний як для учня, так і для вчителя. Перший без найменшого сумніву буде виконувати свою роботу з тим більшою охотою, чим більшу юрбу він бачитиме перед собою (так у рудокопів кипить робота, коли вони бачать багату жилу); а чим захопленіший буде він сам, тим жвавіші будуть його учні. Так само і учням, більше їх число дасть більше задоволення і користі (всім приємно мати товаришів у трудах); вони будуть взаємно заохочувати й допомагати один одному, бо і цей вік має свої особливі спонуки до змагання”.