Розділ 20

тішні передчуття сповнили Ґабріела, і він роззирнувся довкола.

— А де він?

— Не клопочися, я тебе до нього відведу. — Благословенна Мати висмикнула шпильки, зняла мантилью та злегка струснула головою, розпушуючи своє руде волосся.

— Чому ви не сказали Майї, що мій батько тут, на острові? — Я не підтримувала контактів із жодним Арлекіном.

— Мій батько сам міг попрохати знайти мене...

— Але він цього не зробив. — Благословенна Мати поклала мантилью на стіл. Потім узяла меч у шкіряних піхвах і повісила його на плече. — А хіба Майя тобі нічого не пояснювала? Арлекіни просто захищають Мандрівників. Ми не намагаємося їх зрозуміти.

Вона мовчки вивела Майю та Ґабріела з каплиці. Одна з чотирьох черниць, малесенька ірландка, чекала на кам’яних сходах. Перебираючи дерев’яні чотки, вона тихо молилася.

— Капітан Фоулі й досі біля доку? — спитала Благословенна Мати.

— Так, пані.

— Перекажіть йому, що наші гості залишаться на острові доти, доки я з ним не зв’яжуся. Двоє жінок і дівчинка спатимуть у спільній кімнаті. Молодий чоловік спатиме в коморі. Скажіть сестрі Джоанні, щоб вона збільшила кількість їжі сьогодні на вечерю.

Маленька черниця слухняно кивнула й, тримаючи в руках чотки, подалася виконувати накази.

— Ці жінки вміють виконувати накази, — сказала Благословенна Мати. — Але співи та молитви часто діють мені на нерви. Якби вони більше мовчали, був би повний порядок.

Майя та Ґабріел пішли короткими сходами слідом за Благословенною Матір’ю на середню терасу монастиря. Це була довгаста пласка ділянка, на якій середньовічні ченці збудували свої схожі на великі вулики хатини з вапняку. Через постійні сильні вітри вони мали важкі дубові двері та невеликі округлі вікна. Кожен будинок за розміром приблизно дорівнював лондонському двоповерховому автобусові «Даблдекер».

Віккі та Еліс десь поділись, але Благословенна Мати сказала, що вони пішли до хатини, в якій була кухня. З комина підіймалася тоненька цівочка диму; її відразу ж підхоплював вітер і відносив на південь. По ґрунтовій стежині вони пройшли повз спальне приміщення та споруду, яку Благословенна Мати назвала «келією святого». Хата-комора була останньою спорудою, що розташувалася скраю тераси. Ірландка-Арлекін зупинилась і пильно оглянула Ґабріела з ніг до голови, наче тварину в зоопарку.

— Він там.

— Дякую за те, що охороняєте мого батька.

Благословенна Мати змахнула з чола руде пасмо.

— Твоя вдячність — зайве почуття. Просто я зробила вибір і взяла на себе цей обов’язок.

Відчинивши важкі двері, вона провела хлопця всередину. Споруда мала дубову підлогу й вузькі сходи, що вели на другий поверх. Світло потрапляло всередину крізь три круглі вікна, що скидались на ілюмінатори в кам’яних стінах, розташовані один від одного на різній відстані й висоті. Скрізь стояли шафки та банки з їжею. Був там і переносний електрогенератор. На червоному ящичку першої допомоги лежали свічки. Ірландка витягла коробку сірників і кинула її Майї.