Розділ «Епілог Східняк»

Я заховав телефон, посміхнувся. Завжди було приємно почути Іванів голос.

– По машинах! – прозвучала команда.

Я ще раз поглянув на небо, одягнув на голову свій шолом. Мій механік перехрестився, поліз у машину першим.

– По рації передали, що сепари хочуть відрізати нам дорогу, – мовив поруч навідник Георгій.

– Не забувай, друже, що ми в танку. А що головне у танку?

– Та знаю, знаю: не всратися.

– Ну от.

Я сідав у машину останнім. Перед тим як «задраяти» за собою люк, ще раз поглянув на небо. Побачив журавлів, що відлітали з цього краю у вирій та все курликали і курликали, прощаючись із тим степом та високими териконами.

– Повертайтеся з весною, – попросив їх.

У цю ж мить наш танк завівся, гуркочучи й бухаючи випарами солярки у небо. Ми рвонули польовою дорогою, очоливши колону. Сонце ховалося за обрій, щоб завтра знову зійти, вітаючи новий день…

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!