– Ідуть зміни. Народи більше не хочуть терпіти над собою імперського гніту. Польща відродиться, а Галичина завше була найкоштовнішим самоцвітом у лоні корони польської.
Іван знову закинув.
– Ти скажи мені, пане, чого від мене хочеш?
– Хочу, аби ти поговорив зі своїми товаришами. Маємо спільно чинити опір швабам, треба разом вириватися з-під їхнього чобота. Збери своїх, підпишемо разом петицію до цісаря!
– Бачив я ту петицію. Там про русинів і слова не згадується. Що ми з того будемо мати? Ми, українці? Замість чобота австро-угорського – чобіт польський? Е ні, панунцю, будьте си здорові, грайте марша – але без нас.
– То ви за москалями тягнете…
– Ні за ким не тягнемо.
Тут знову моєму чоловікові клюнуло, він приготувався – і знову витягнув рибину. Панич з подивом дивилися: у самого хоч би раз поплавок смикнувся.
– Даремно ти так з нами, Іване, ой даремно. Ми ж хотіли як краще…
– Кому краще? Собі? А нам?
– Ми ж брати-слов’яни.
– Кожен брат – собі рад, а кожна сестра – собі несла. Так і у вас, – тут знову Іван витягнув рибу, так що Сивоокий лише рота роззявив. Іван задоволено зважив коропа у руці, кинув у відро. – Не хочемо більше таких братів – ліпше будемо добрими сусідами.
– Я так розумію: русини підуть за швабів, а не за нас, – спробував Сивоокий витягти мого чоловіка на відвертість.
– Русини ні за кого йти не хочуть. Ходили сьмо вже. Маємо тепер своєї праці доволі і більше в чужі свари не влізатимемо.
Іван іще добре не встиг закинути, як знову окунець затріпотів на гачечку його вудки. Івасик радісно скрикнув – і чергова рибина пішла в наше відро. Сивоокий сплюнув з досади, підвівся, Іван же продовжував пильнувати, з головою поринувши у риболовлю. Тут я зрозуміла, що сидіти в кущах більше не можна, і вийшла, швидким кроком наближаючись до свого чоловіка і сина. Івасик побачив мене.
– Мамо! Ми так багато риби налапали. А вуйко не зловив жодної!
– Не можна так, – штовхнув малого Іван і знову витягнув, цього разу карасика.
Сивоокий поглянув на мене, витягнув свою вудку, на якій хробак лишився живий-неушкоджений, викинув його у воду, а сам заходився змотувати жилку. Доки він пішов, Іван витяг ще одного… Сивоокий знову поглянув на мене, тоді на Івана, нарешті почалапав крізь кущі верболозу геть.
Розділ 36 Марія
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сповідь з того світу» автора Яріш Я.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 35 Марія“ на сторінці 2. Приємного читання.