TextBook – Прийшов…
– Тоді ви маєте мене зрозуміти: я не можу без Івана вирішити це питання. Іван лежить… Не час зараз говорити про справи, але вони пішли препаскудно: мене облягли з усіх боків, пресують, договори он скасовують, перевірки… А тепер ще й вас прислали…
Гаврило сьорбнув чаю, не посолодивши, поклав горня на стіл і спідлоба подивився на співбесідника.
– А мене ніхто не посилав: я сам прийшов. А фонд мусить далі працювати так, як за Івана було. Навіть ще ліпше. Щоб і не думав під когось лягати, як би тебе там не пресували. Он на Майдані люди стоять за нашу з тобою правду. Їм би допомогти якось: продуктами, грошима. Та й з Городка, із сіл добровольців позбирати: багато хто хоче їхати, тільки б організація… Був би Іван – уже б давно церковні дзвони били…
Микола дивився на Гаврила великими очима.
– Ну добре, а що мені робити?
– Подумай про те, що Іван твій у комі лежить через них. Його теж залякували, погрожували, хіба ні? Справа Івана має жити!
– Я не потягну. До того ж родина у мене, розумієте?
– А у твого брата її не було?
– Та я не про це. Просто Іван був інакшим. Він умів навколо себе зібрати людей, згуртувати їх, запалити – вони йшли за ним. Робота аж горіла у його руках, а всі справи ніби самі собою йшли. Я так не потрафлю…
Пан Гаврило ще сьорбнув чаю.
– Не будь малодухим – це великий гріх. Не втрачай ніколи надії, не бійся і не плач. І не проси. А як хочеш, аби тобі відчинили, – стукай у кожні двері: і що голосніше – то ліпше.
Микола так і не надпив свого чаю, тільки грів холодні від страху і відчаю долоні, тримаючись за гаряче горня. В очах його згасли ті вогники, натомість вселилася байдужість. Микола не сприйняв пана Гаврила серйозно, мовляв: «Балакати легко, а ти сам спробуй».
Зрозумівши це, пан Гаврило витягнув з кишені свій телефон, набрав чийсь номер і подзвонив.
– Алло! Привіт. Ти вдома?… Телевізор дивишся? І що, зручно на дивані?… А чи не час і нам на вулицю вийти?… Хіба ж у нас нема бандитів, хабарників, регіональних запроданців?… Тоді давай, збирай хлопців на неділю: будемо піднімати Городок!
Поклавши телефон до кишені, пан Гаврило поглянув на Миколу.
– То ти з нами, чи як?
Той посміхнувся:
– А що, разом воно якось веселіше…
– Тоді давай берися до справи! Тільки не забувай: усе має бути мирно. Виключно мир-но-о-о.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сповідь з того світу» автора Яріш Я.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 30 Сьогодення“ на сторінці 2. Приємного читання.