TextBook – Маріє! – покликав я. Вона впізнала прибігла.
– Що з ним?
– А ти чого тут? – відповів я запитанням на запитання.
– Я чула, розумієш?! Чула його бойовий клич, дихання, стогін, крик, а потім… видих. Останній. Чула. Я не могла помилитися, розумієш, не могла!..
Жінка була така налякана і розгублена, що я підвівся, узяв її за руку і повів за собою.
– Та цить уже! Зараз знайдемо твого чоловіка! – спробував заспокоїти її, хоча й сам добре не знав, що з ним могло статися. Так, бачив у бою, але згодом усе так швидко перемішалося в тій кривавій круговерті…
– Що значить «повели»? – раптом запитала Марія, пригадавши слова козака.
– Добре, хоч не «понесли», – відповів я хмуро, тож Марія більше не питала нічого.
Ми швидко пішли до замку, маючи намір знайти Івана серед живих. Дорогою ніхто не стримував, ніхто не питав, тож ми зайшли у ті самі палати, де колись відпочивав король Ягайло, а тепер валялися тіла останніх захисників фортеці.
Дрова у каміні сьогодні палали весело, як ніколи. Викладені з каменю стіни замку уже не були такими холодними, як завжди, мур ніби ожив. На ньому рухалися, посміхалися тіні від світла заграви, дзвінкою луною відбивалися голоси людей, звуки музики і співів. Із портретів, закутих у добротні старовинні рами, на все це сердито дивилися статечні пани, що жили колись у тому замчищі і фундували на нього великі гроші. У світлицях, де колись сиділи галицькі бояри і польські королі, бенкетували тепер козаки. Столи гнулися від наїдків, старі королівські вина лилися рікою. Козаки пили із золочених кубків, одягнені ж були у дорогі кармазини.
– Слава Хмельницькому!
– Слава Війську Запорізькому Низовому!
– Слава! – лунало по цілому замку.
– А давайте вип’ємо за нашого Івана! За героя, завдяки відвазі якого ми здобули місто і втратили так мало братчиків. За Івана-з-Городка!
– За Івана!!! – дружно гукнуло товариство.
Марія звелася на носки, розглядаючись по світлиці: де ж він? Так ось же! Її Іван стояв поруч із самим полковником. Впізнати його було годі: кармазиновий жупан, шаровари, шабля… Йому налили вина в золотий кубок, чоловіки сильно вдарилися своїми чарами, випили. Музика знову заграла, Іван обійнявся з полковником, вони удвох затягли:
Попереду Дорошенко,
Веде своє військо, Військо Запорізьке,
Хорошенько.
Гей, долиною, гей широкою, хорошенько.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сповідь з того світу» автора Яріш Я.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 27 Східняк“ на сторінці 2. Приємного читання.