Розділ 26 Гаврило

– Спиніться! – наказав отець, але запорожці вже грізно оточили євреїв і почали брати їх за лапсердаки.

– За спаплюжені святині наші, за сиріт і вдів козацьких – підуть жиди до пекла!

– Спиніться, прошу вас! Ми всі тут під Богом, бо це є дім Господній! – повторив голосніше отець і став перед козаками, наставивши хреста.

– А у них інша віра, отче! Жид, лях і собака – то є віра однака! Тому не місце їм у храмі Божому, а лише на дереві, на мотузці!

Раптом поруч зі священиком стала Марія, а за нею – й інші жінки.

– А що ж це за бабський бунт, трясця його матері! – спаленів вусатий.

– Не треба, хлопці. Не для того ви сюди прийшли, – сказала Марія, і її тихі слова зупинили злих запорожців.

– Пропустіть полковника, – пішов раптом гул по церкві, козаки розступилися. Всередину проштовхався високий вусатий чоловік із перначем у руці і шаблею за поясом. Разом із ним були старшини: з одного боку – Східняк, а з іншого боку – Іван?!! Так, це і справді був Іван з Городка! Чого ж він так близько стоїть до самого полковника Капусти? Бо саме він, Іван, організував місцевий люд і допоміг козакам узяти місто малою кров’ю, та ще й під самим носом у панів!

Полковник підійшов, розгледівся, одразу все зрозумів. Тут же гаркнув на козаків:

– Ви що, лобуряки, жидків хотіли просто тут, у Храмі Господньому, порішити?!

– А що ж робити з тою невірою?!!

Почувши це, полковник спохмурнів, Східняк з Іваном стали ще ближче до нього.

– Батько Хмель казав ляхів і жидів без потреби не різати. Хто порушить гетьманський наказ – сам на дереві повисне!

Кілька запорожців спробували сперечатися, та Вусатий підняв догори руку, аби затихли.

– Годі. Наказ є наказ. Аби тільки та доброта нам боком не вилізла.

Він пішов до виходу, його козаки – за ним. Ті, що лишилися, мов по команді, зняли шапки і перехрестилися. Подякувавши Господу своєю короткою молитвою, полковник підійшов до отця.

– Спасибі вам, отче. Благословіть! – Капуста, а за ним й інші стали на коліна.

– Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.

Полковник поцілував священику руку, а тоді всі дружно пішли до виходу.

– Чекайте, – стримав панотець. – Усі наші хлопці пішли до Хмельницького. Тож і мені з вами…