Розділ 16 Ангел

– Хто дзвонив?

– То я! – Іван вийшов наперед. Він став перед мужами й окинув усіх своїм поглядом. – Вольні общинники, громадо! Споконвіку в нас так заведено, що голос віча був вищим і за слова старців, і бояр, і навіть самого князя. Нині я вас тут скликав, аби почути ваш голос!

– Віче! – загули гуртом мужі.

– А що сталося?!

– Об чім радитися будемо?!

– Не дай, Боже, біди!

– Знову бояри смуту тягнуть на землю нашу, супроти князя котору замишляють! – гукнув Іван так, аби всі почули.

Віче загуло ще більше.

– Чекай, звідки ти знаєш?

– Знаю. У нашому замку був зрадливий Судислав Бернатович. Він знюхався з ляхами і мадярами, хоче з ними на Мстислава піти. Тут зі мною вой із Чернігова, з дружини Мстиславової. Він був там і чув усе.

– А наші бояри що? А воєвода? Він же намісник княжий на цій землі, сидить у замку та волю княжу виконує! Куди ж вони дивилися? – гукали інші.

– І ваші бояри, і воєвода за Судиславом пішли! – гукнув Східняк.

Віче знову загуло, заговорило, загомоніло, заклекотіло.

– Якщо наші боярове пішли за Судиславом супроти князя, то що нам робити? Хіба ж простим смердам у справи княжі годиться лізти? – спитав один з мужів.

– За Судиславом сила велика стоїть, не зможемо супроти нього встояти, – сказав інший.

– Ляхи з уграми нас пограбують, до нитки обдеруть наші села. Треба боронитися!

– Княжий воєвода також обдирає!

– Воєвода дає нам закон княжий, а у боярства свій закон. Судислав хоче, аби його було зверху, за нас же він не думає! – гукнув знову Іван. – Як прийдуть ляхи з уграми, то заберуть наш хліб, над жінками нашими насміються! Навіть звірина в лісі не буде сидіти тихо, коли ворог підходить до лігва. Хіба ж ми не маємо своєї голови, хіба очі наші не бачать, хіба будемо сидіти й чекати?! Нехай почують там у замку голос нашого віча!

Мужі затихли, дивлячись на Івана, що сказав ці слова.

– Берімо сокири та списи, гайда до замку!