Розділ 11 Східняк

– Ану тихіше, – раптом втрутилася у розмову Марія.

Вона раптом зблідла, і її серце так забилося, що той стукіт було чути аж до мене.

– Що? – насторожився й Іван. – Я нічого не чую.

І раптом купальську ніч, немов гострий кинджал, розпоров крик:

– Обри!!!

Іван враз підскочив, озирнувся. Нам було видно, як на луках заметушилися парубки і дівчата. Багаття тут же згасло, а всі гуртом побігли просто у наш бік, щоби сховатися у прибережних заростях: Верещиця завше ховала їх від небезпеки.

– Давай руку! – наказав Іван, – і вони з жінкою стрімголов побігли від жертовника уздовж річки. Я – слідом.

Ми добігли до того місця, де плакучі верби стояли понад самим берегом, опустивши свої віти-коси до самої води. Навкруги було темно: важка чорна хмара закрила нічне небо і нависла над землею, ховаючи місяць і зірки. Сюди прибігло іще кілька дівчат, двоє чоловіків.

– У воду! – наказав Іван.

Він допоміг дівчатам спуститися з берега, насамкінець заштовхав і Марію.

– Іване, – не хотіла вона його відпускати від себе.

– Там наші б’ються! – мовив один з мужів і стиснув у руці сокиру.

– Іване, – схопила Марія чоловіка за руку, але Іван легенько відіпхнув жінку.

– Сиди тут, я скоро.

– Я з вами! – Моя рука вже стискала меч.

Іван витяг з-за пояса ніж, і ми побігли, лишаючи жінок під захистом широкої плакучої верби.