Розділ 34

— Ви щось хотіли?

— Я хотіла віддати вам дещо. Іншим разом принесу більше, а поки це все, що є. Тепер доведеться у всьому собі відмовляти, але байдуже, я вам вдячна. Ви хоч і шахрай, та несвідомо робите добру справу. Коли постанете перед Богом, він розгляне це здирництво як допомогу ближньому.

Дідусь поблід, коли побачив у моїх руках конверта й прошепотів:

— Не шукайте неприємностей. Я розумію, що зацікавив вас як мужчина, але ж я тут із онуком. Відійдіть, благаю! Він про всіх дівчат, із якими я знайомлюся, доносить, гімнюк.

І я відійшла. Ще добре, що дід виявився чесним і конверта не взяв, а міг би й узяти. Дають — бери. Стосовно того, що треба втікати, коли б’ють, — це всі й так знають.

Несподівано я зіткнулася з жінкою і дівчинкою, у яких відкупила вуха. Дівчинка перестала їсти вату й здивовано спитала:

— Навіщо ти відірвала моє вухо?

— Як тобі пояснити? Просто так відірвала. Коли два вуха, то трохи спекотно, а в одному нічого. До того ж, твоє власне вухо на місці, тримається добре.

Дівчинка відсахнулась і сховалася за маму, коли я вдала, що хочу перевірити, як насправді тримається її власне вушко.

— Яке там «спекотно»! Ми змерзли, — жінка дивилась на мене, як на божевільну. — А казала, що синові.

— Яке вам діло — собі, синові, братові, вуйкові? Відірвала? Авжеж, відірвала! Маю право.

Дівчинка дивилася на мене переляканими очима.

— Мамусю, ходімо, я її боюся, вона бабай.

Мені було трохи прикро. Подумаєш — вухо відірвала. Вже вранці й не згадає про тьотю з відірваним поролоновим вухом. Проте не так усе просто. Я пам’ятаю з дитинства дуже багато. І навіть як мене дражнили, і як у куток ставили за різні провини. Треба якось реабілітуватися. Я нахилилася, зробила козу й сказала:

— Не бійся мене, я тебе не з’їм, я хороша людина. Не віриш?

Дівчинка заверещала, а її мама покрутила біля скроні пальцем і стала між нами, затуляючи дитину.

Щось забагато крутять пальцем біля скроні останнім часом. Ось і провідниця з поїзда теж. Не з’ясують, що до чого, а відразу так і крутять. Самі такі!

А далі до мене підійшов молодий хлопець, спортивний з вигляду, з кількома повітряними кульками.

— Дарую красуні на згадку про цирк.

І тихенько: