Розділ 32

У трубці знову ридання.

— У бабусі цього чудового хлопчика також є квартира. Чи не так?

— Є. Але ж вона хвора.

— А ти продай її квартиру, а сама візьми її до себе, коли така добра. Інакше хлопець загине. До того ж, у нього є батько. Чи не так?

— Так, але батько у від’їзді. Ви почекаєте тиждень?

— Тиждень? — Той, хто говорив, трохи з кимось посперечався, вочевидь прикриваючи долонею слухавку, потім виніс вирок:

— Ні, тиждень — це багато. Гроші потрібні завтра, в крайньому випадку — післязавтра. Ти гарна, ти добра, тому тільки десять тисяч. Із інших ми беремо більше.

У слухавці піпікало, в моєму серці боліло, а в двері дзвонили.

Баба Галя переступила поріг і глянула на мене з жалем:

— Віко. Я тебе давно знаю. Отямся, дитино. Він тобі не пара.

— Він мені не пара. Мені ніхто не пара. Дайте десять тисяч євро, якщо маєте, я віддам.

— Ти чисто ненормальна. Звідки в мене такі гроші? Це він із тебе вимагає? Я так і знала. Пропишеш його, а він тебе вижене.

— А скільки маєте? Дайте хоча б щось.

— Віко, я не маю нічого, тільки пенсію.

— Давайте щось продамо.

— Що продамо? Кому продамо?

— Я продам свою квартиру — пустите до себе? На деякий час. Потім я нову куплю. Або цю назад відкуплю.

— Не пущу. Я боюся за тебе, дитино. Він наркоман? Він вимагає, щоб ти продала жилплощу? Він хоче в тебе прописатися?

— Ні, він не наркоман. Але мені дуже треба. Не знаєте, де взяти?

— Не знаю.