Розділ «Правління Наполеона Бонапарта. Перша імперія у Франції»

Сепаратний мир - мирний договір або перемир'я, укладене з противником однієї з держав, що входить до коаліції держав, які ведуть війну, без відома і погодження зі своїми союзниками.

Ультиматум - категорична вимога однієї держави до іншої виконати до визначеного терміну конкретну пропозицію під загрозою розриву дипломатичних відносин, застосування військової сили або інших санкцій.

Перемоги Наполеона свідчили про те, що він готовий спрямувати удар по Пруссії та зосередити на її кордонах 200-тисячну армію. Пруссія приєдналася до антифранцузької коаліції і 14 листопада 1805 р. прусський міністр X. Гаугвіц виїхав із Берліна, щоб вручити ультиматум Наполеону: 180-тисячна прусська армія готова до ведення бойових дій. Однак хитрий міністр спочатку у Відні зустрівся з Ш. Таллейраном. Там само Гаугвіц дізнався про поразку союзних армій під Аустерліцем. Це миттєво змінило плани прусського дипломата. Він привітав Наполеона з перемогою і запропонував тому підписати союзний договір з Пруссією. Шенбрусська угода між Пруссією і Францією 12 грудня 1805 р. гарантувала Пруссії Ганновер. Франко-прусський договір означав крах третьої коаліції.

Однак бурхлива "миротворча" діяльність прусського дипломата виявилася марною. Утворення Рейнського союзу зводило до нуля можливість втручання Пруссії у загальнонімецькі справи і зруйнувало плани прусського короля створити союз північнонімецьких держав під її контролем. До того ж Наполеон вирішив установити хоча б тимчасове перемир'я з Англією й запропонував їй повернути Ганновер, який перед цим пообіцяв Пруссії за фактичний розвал третьої коаліції. Франко-прусська війна ставала неминучою.

У липні 1806 р. між Росією і Пруссією було підписано союзний договір, який започаткував створення четвертої антифранцузької коаліції. До союзників приєднались Англія і Швеція. Однак їхня практична участь у боротьбі з Наполеоном була проблематичною, оскільки окупація Пруссією Ганновера, який належав до того Англії, зробила відносини між двома державами вельми напруженими. Отже, зовнішньополітична ситуація для Пруссії була вкрай несприятливою. Ще гіршим було внутрішнє становище королівства, особливо в армії. Стосунки між офіцерами та солдатами фактично підірвали її боєздатність. Прусські офіцери були чванливі та надмінні, а солдати отримували мізерну платню й змушені були підробляти на стороні, страждали від побоїв, знущання та жорстокої дисципліни. Генералітет в армії був престарілий і нездатний до її керівництва. Забезпечення та оснащення армії були жалюгідними. Бойова підготовка не проводилася, оскільки армію готували до парадів, а не до війни. Стара система комплектування армії перешкоджала впровадженню нової тактики та стратегії.

Восени 1806 р. прусський король Фрідріх-Вільгельм III наказав військам вступити в союзну Саксонію, одночасно вимагаючи від Наполеона відвести армію від кордонів Пруссії. Проте вже 14 жовтня одночасно під Ієною та Аурштедтом було розбито головні сили прусської армії, яка практично перестала існувати. Лише фортеці Кольберг та Грауденц деякий час відчайдушно оборонялися. Прусський король утік спочатку до Кенігсберга а потім до Мемеля. 27 жовтня французька армія вступила до Берліна.

Спочатку Наполеон хотів ліквідувати незалежне Прусське королівство, однак на переговорах з російським імператором Олександром І вирішив задовольнити його прохання і зберіг незалежність Пруссії, яка, проте, втратила половину території (з її східних областей було утворено герцогство Варшавське, а із західних - Вестфальське королівство, королем якого став брат Наполеона Джером), а чисельність армії обмежувалася 42 тис. солдатів. Пруссія мала сплатити Франції контрибуцію у розмірі 120 млн франків (виплати розтягувалися до 1850 р.), конфісковувалися володіння Гогенцоллернів та інших дворянських сімей, музейні цінності із Пруссії вивозилися до Парижа (наприклад, знаменита Квадрига на Бранденбурзьких воротах у Берліні). Важким тягарем для Пруссії стало утримання значної (80 тис.) окупаційної армії. Ці заходи мали глибокі наслідки для внутрішнього становища країни, яка практично втратила своє високорозвинуте господарство і перетворилася на другорядну державу.

Поразка 1806 p. виявила недоліки абсолютистської держави. Багато німців, у тому числі окремі державні діячі, усвідомлювали необхідність докорінних соціально-політичних реформ для піднесення держави та звільнення від іноземного гніту. У державах Рейнського союзу такі перетворення вже було проведено. Окупанти не чинили опір нововведенням, оскільки вони загалом проводилися на французький зразок.

Реформи ініціював прусський король Фрідріх Вільгельм III, який призначив на відповідальні державні посади реформаторів - К. фон Штайна, К. фон Гарденберга, Г. фон Шарнхорста та відомого вченого В. фон Гумбольдта.

Карл фон Штайн (1757-1831) - прусський міністр фінансів та економіки, очолював прусський уряд у 1807-1808pp. Усупереч багатим юнкерам провів низку реформ: державного управління, звільнення селян від кріпосної залежності, введення міського самоврядування, ліквідацію станових обмежень. Був усунений з посади керівника прусського уряду за наполяганням Наполеона Бонапарта, якому потрапили до рук особисті листи Штайна, де той висловив думки про необхідність національного повстання проти французів. Реформатор змушений був тікати в Росію, де був радником при проведенні адміністративних реформ. Відігравав активну роль в анти-наполеонівській боротьбі - у Східній Пруссії сформував 20-тисячне народне ополчення, яке брало активну участь в остаточному вигнанні загарбників з німецької землі.

Вільгельм фон Гумбольдт (1767-1835) - німецький філолог, філософ, мовознавець, державний діяч, дипломат. Брат знаменитого природознавця О. фон Гумбольдта. Реформував гімназичну освіту в Пруссії, заснував у 1810 р. Берлінський університет. Видатний представник німецького гуманізму. Основоположник вчення про мову як безперервний творчий процес, як "орган, що формує думки" і про "внутрішню форму" мови як вираження індивідуального світо-уявлення народу.

Реформи почалися з реорганізації державного управління. Було створено Кабінет міністрів на чолі з К. фон Штайном (у 1810 р. його замінив Гарденберг, який одночасно був і державним секретарем). Кабінет складався з п'яти міністерств (внутрішніх справ, зовнішньої політики, фінансів, юстиції та військової справи). Міністри отримували рівні права і несли особисту відповідальність за сферу їхньої діяльності. Головною особливістю реформи управління була його централізація - повне підпорядкування місцевих органів управління міністерствам. Так закладалися бюрократичні принципи управління.

На місцях вводилося самоврядування, однак лише у містах, оскільки в сільських районах реформа наштовхнулася на шалений опір впливових аристократів і багатих поміщиків. Урядовим декретом у листопаді 1808 р. вводилося нове міське управління. Зі свого середовища міщани обирали депутатів до міських зборів, які відали фінансовими справами, будівництвом, організацією шкіл і соціальним забезпеченням бідних верств населення. Із депутатів міських зборів обирали бургомістра, що безпосередньо керував міськими справами.

Наступною важливою реформою К. фон Штайна було звільнення селян від кріпосної залежності. Урядовий декрет 9 жовтня 1807 р. проголошував, що з 1810 р. всі залежні від поміщиків селяни стають вільними, мають право залишати села й обирати будь-які професії. Втрати поміщиків компенсувалися частково сплатою їм грошей, частково селянськими земельними наділами (селяни повертали поміщику третину або половину земельних наділів, якими користувалися). Часто поміщикі виділяли селянам гірші землі, які не давали можливості отримувати гарні врожаї. Більшість селян збідніли й змушені були найматися на роботу до поміщиків, знову потрапляючи у залежність від них.

Земельні володіння поміщиків зростали не лише від придбаних селянських наділів, оскільки вони зберегли за собою луки та ліси, які до того були у спільному господарському використанні. Згодом деякі з цих поміщиків стали великими землевласниками й реорганізували свої господарства на капіталістичний зразок. Багато селян, рятуючись від злиднів, шукали роботу в містах, де поповнювали армію робітників. На землі залишилося працювати приблизно 70 тис. вільних селян.

Реформи у галузі освіти проводилися під керівництвом В. фон Гумбольдта. Він заснував у Берліні в 1810 р. перший університет, у якому органічно були поєднані наукові дослідження і викладання. Студенти здобували тут широку освіту, що ґрунтувалася на новітніх наукових дослідженнях. Нова організація вводилася в народних школах та гімназіях. У гімназіях започаткували випускні екзамени - на зрілість. Держава несла відповідальність за підготовку вчителів для навчальних закладів. Виховання було спрямовано на формування самосвідомого, відповідального громадянина, а не підданого абсолютистської держави.

Важливе значення для держави мали армійські реформи під керівництвом Г. фон Шарнхорста та А. фон Гнайзенау. Головним у них було виховання патріотично налаштованого, національно свідомого та гарно навченого військової справи солдата. Вводилася загальна військова повинність, заборонялося брати на службу іноземців, скасовувалися тілесні покарання, надавалася можливість наполегливим та працьовитим солдатам ставати офіцерами. Ставилася мета створити армію, що могла б "тісно зблизити й об'єднати націю". Оскільки французькі окупанти обмежили чисельність армії, Г. фон Шарнхорст знайшов вихід: усі здатні до військової служби юнаки були закликані на короткотермінові курси, після закінчення яких могли стати новими рекрутами. Значна кількість молоді пройшла військову підготовку й була навчена нової тактики. Так на очах у французьких окупантів було створено сильну нову народну армію, здатну незабаром воювати за свободу Вітчизни.

Соціально-політичні реформи в Пруссії мали значний вплив на піднесення національної самосвідомості німців, розгортання визвольного руху, зародження ідеї створення сильної національної держави, утвердження демократичних принципів громадянського суспільства.

Наполеон вважав, що одна Росія не зможе самостійно воювати проти Франції у Європі й вирішив підірвати могутність її можливого союзника - Англії - за допомогою економічних заходів - "завоювати море могутністю землі". 21 листопада 1806 р. Наполеон підписав знаменитий Берлінський декрет про континентальну блокаду Англії. Усім залежним від Франції та союзним їй державам заборонялися торгівля та будь-які зв'язки з Англією. Спеціально створена морська поліція стежила, щоб англійські товари не потрапляли контрабандним способом на континент. Захоплені товари знищувалися - як правило, спалювалися. В Європі не вистачало найнеобхідніших товарів повсякденного вжитку - чаю, цукру, кави, текстильних виробів. Обсяги торгівлі скоротилися майже удвічі. Однак розквітла контрабанда англійськими виробами, яка знаходила нові шляхи проникнення на континент. Щоб зробити блокаду ще міцнішою, Франція захопила всі німецькі північноморські князівства. Наслідки континентальної блокади для економіки Європи були відчутні. Так, майже повністю було зруйновано торгівлю хлібом.

Для Англії блокада також мала негативні наслідки, оскільки країна втратила європейські ринки. Англійці всіляко протидіяли блокаді - англійські кораблі захоплювали французькі та нейтральні торгові судна, блокували французькі порти, контрабандно ввозили товари у Францію та європейські держави. Водночас Англія швидко знайшла нові ринки збуту для своєї промисловості у заморських колоніальних країнах. Незабаром вона перетворилася на наймогутнішу морську й торговельну державу.