Розділ «Правління Наполеона Бонапарта. Перша імперія у Франції»

У травні 1815 р. був підписаний остаточний акт Віденського конгресу. Більша частина Польщі переходила до Росії, Східна Галичина - до Австрії. Англія закріпила за собою о. Мальта у Середземному морі, Капську колонію на півдні Африки й о. Цейлон. Частину території Саксонії отримувала Пруссія. Німецькі держави і деякі володіння Австрії утворювали Німецький союз, до складу якого входили 38 дрібних держав. Керівна роль у ньому належала Австрії, яка відновила свою владу над Північно-Східною Італією, Ломбардією, Венецією та ін. Зміцніло Сардинське королівство, до складу якого входили Савойя, Ніцца і територія Генуезької республіки. Бельгія і Голландія були об'єднані в незалежне Нідерландське королівство. Із 19 кантонів утворилася Швейцарська конфедерація, яка проголосила вічний нейтралітет. Норвегія об'єдналася зі Швецією. Отже, в Європі було встановлено нові кордони, але збережена роздробленість Німеччини та Італії.

Важливу роль у підтриманні європейської рівноваги і монархічних режимів відігравала система союзів, У вересні 1815 р. Росія, Австрія і Пруссія домовились про створення Священного союзу, політичне завдання якого полягало у втіленні в життя принципу легітимності. У документі зазначалося, що держави-учасниці "священними узами справжнього братерства і принципами християнської релігії" (звідси походить назва союзу) зобов'язуються надавати одна одній допомогу та підтримку. Англія не входила до Священного союзу, однак підтримувала реакційну політику його учасників. Головну роль у ньому відігравали Австрія і Росія.

На конгресі союзу в Аахені у 1818 р. було задекларовано право його членів втручатися у внутрішні справи інших держав, якщо виникає безпосередня загроза монархічній владі. Завдяки цьому рішенню Австрія в 1821 р. провела каральну експедицію в Неаполі та П'ємонті. Конгрес Священного союзу у Вероні наприкінці 1822 р. передав Франції мандат на придушення революції в Іспанії.

Суперечності між членами Священного союзу загострилися, зокрема у питанні національно-визвольної боротьби в іспанських колоніях Латинської Америки і повстання в Греції в 1821 р. Зважаючи на власні інтереси, Англія домагалася визнання незалежності народів Латинської Америки, проти чого виступала Австрія. Росія підтримувала повстання грецького народу проти османського ira і висунула ідею автономії Греції, що викликало протест Англії та Австрії. Розкол у стані союзників засвідчив, що система європейської рівноваги не могла бути міцною. Священний союз припинив існування в середині 30-х pp. XIX ст.

Отже, Віденський конгрес зафіксував нову розстановку сил на міжнародній арені після закінчення Наполеонівських війн, сприяв стабілізації становища в Європі на основі реставрації монархічних режимів, що підтримували Четверний і Священний союзи.