Розділ «Правління Наполеона Бонапарта. Перша імперія у Франції»

Більшої шкоди, ніж Англії, континентальна блокада завдала Франції та іншим європейським країнам. Окремі держави відмовлялися підтримувати Наполеона. До континентальної блокади не приєдналася Папська держава в Італії. Наполеона було відлучено від церкви. У відповідь французькі війська захопили Папську державу і Папа Римський був ув'язнений. Континентальна блокада також мала для Наполеона негативні політичні наслідки й принесла Франції нових ворогів. У Європі наростав опір французькому пануванню.

Попри те, що Пруссія була фактично окупована французами, наприкінці 1806 р. у війну вступила Росія. Для прийняття такого рішення було декілька мотивів. По-перше, російський імператор сподівався завдати відчутних поразок французам і так отримати можливості для більшого маневру в переговорах з Наполеоном щодо долі Пруссії. По-друге, армія Наполеона все ближче підступала до кордонів Російської імперії, що напружувало ситуацію в Польщі, де магнати і шляхта зверталися до Наполеона з проханням про допомогу у відновленні Речі Посполитої, яка припинила існування внаслідок третього поділу Польщі у 1795 р.

Проти Наполеона була спрямована 100-тисячна російська армія, яка маршем рушила у напрямку Варшави назустріч передовим французьким військам. Проте випередити їх не вдалося і наприкінці листопада кавалерія маршалів Мюрата і Даву захопила Варшаву. Після декількох дрібних сутичок 26 грудня 1806 р. сталася перша битва між росіянами та французами поблизу Пултуске на р. Нареві. Загалом битва не принесла перемоги жодній зі сторін. З таким самим результатом завершилась і кровопролитна битва поблизу Прейсіш-Ейлау (Східна Пруссія) в лютому 1807 р. Російське командування втратило стратегічну ініціативу і, відмовившись від активних наступальних дій з чисельно майже рівноцінним противником, дало можливість Наполеону за чотири місяці майже вдвічі збільшити армію. Саме тому в битві поблизу Фридланда 14 червня 1807 р. російську армію було повністю розгромлено.

7 липня 1807 р. у Тильзиті на р. Неман відбулася зустріч французького та російського імператорів, на якій було підписано мирний і союзний договори. Росія визнавала всі територіальні завоювання Наполеона в Європі і ставала союзником Франції у війні з Англією, приєднавшись до континентальної блокади. Імператори визначили сфери впливу на континенті: Росія визнавала гегемонію Франції на Заході, а Франція обіцяла допомагати Росії у її бажанні оволодіти протоками Босфор і Дарданелли, що неминуче мало призвести до війни з Туреччиною, та на Півночі Європи, де традиційним ворогом була Швеція.

Договір не міг бути міцним, оскільки різними були політичні інтереси країн. Уже в Тильзиті виявилися суперечності між союзниками. Наполеон намагався ліквідувати Пруссію, але зберіг її цілісність лише за наполяганням Олександра І. Його неприховані плани щодо світового панування робили цілком ймовірним майбутнє зіткнення Францїї та Росії. Поблизу кордонів Роси створювалося залежне від Франції герцогство Варшавське, яке мало стати плацдармом для нападу французьких військ на Росію. Наполеон підтримував польських аристократів, які ненавиділи Росію за її участь у поділах Польщі й були готові вступити до французького війська. Боляче вдарило по економіці Росії також її приєднання до континентальної блокади. Англія протягом століть була головним торговельним партнером Росії, звідти вона отримувала важливі стратегічні товари (сукно для російської армії), а вивозила зерно та ліс.

Французька революція справила великий вплив на передових людей Іспанії та Португалії. Вони поділяли погляди французьких просвітителів та революціонерів, поширювали революційну літературу й правдиві відомості про революцію у Франції, закликали народ до повалення абсолютизму. Іспанський і португальський уряди намагалися перешкодити проникненню революційних ідей у їхні країни, заарештовували місцевих патріотів і перекрили кордон з Францією. У 1793 р. Іспанія та Португалія підписали з Англією союзні договори і приєдналися до антифранцузької коаліції їхні війська брали участь у бойових діях на території Франції.

У1794 р. французькі війська вторглися на територію Іспанії й окупували її північні райони. Це змусило іспанський уряд підписати у 1795 р. мирний договір з Францією, за яким Іспанія поступалася Франції частиною острова Сан-Домінго (Гаїті) і ставала її союзницею. Португалії було виставлено ультиматум: розірвати відносини з Англією, закрити для англійців морські порти і надати їх Франції та Іспанії тощо. Португальський уряд відмовився виконувати ці вимоги.

Наполеон Бонапарт змусив першого міністра Іспанії М. Годоя приєднатися до антианглійської коаліції та континентальної блокади Англії. Він присвоїв йому звання генералісимуса й доручив ведення бойових дій проти Португалії, яка була окупована у 1801 р. Португальська королівська родина виїхала до Бразилії.

Приєднання Іспанії до континентальної блокади завдало серйозного удару по економіці країни, адже в Англію вивозилася сільськогосподарська продукція, а звідти ввозилися необхідні Іспанії промислові товари. Тому іспанці не дотримувалися суворих правил континентальної блокади і продовжували торгувати з Англією. Це викликало гнів Наполеона і він не вивів французьких військ з іспанської території, а навпаки - їх чисельність продовжувала зростати й наприкінці 1807 р. становила майже 50 тис. солдат. Незадоволені таким становищем іспанський король Карл IV і М. Годой вирішили тікати в Південну Америку. Народ розцінив це як спробу віддати Іспанію на грабунок французьким окупантам. 19 березня 1808 р. у літній резиденції іспанських королів почалося повстання. Було зруйновано палац Годоя, який ледве врятувався від розправи розгніваного натовпу. Повсталі висунули вимогу зречення короля на користь його сина Фердінанда, сподіваючись, що той очолить боротьбу проти французів. Король змушений був погодитися.

Проте Фердінанд не збирався виступати проти Наполеона, а навпаки - покірно виконував всі його бажання. Навесні 1808 р. імператор французів зустрівся з королівською родиною в іспанському м. Байонна і змусив Фердінанда зректися престолу на користь брата Наполеона- Ж. Бонапарта. Байонна мала стати своєрідною розкішною в'язницею для королівської родини.

Однак у Мадриді залишався молодший син Карла IV й імператор наказав доставити його в Байонну. Ця подія стала сигналом до повстання іспанського народу проти французьких окупантів. 2 травня 1808 р. тисячі мадридців вступили у нерівний бій з 25-ти-сячним французьким гарнізоном столиці. Наступного дня окупанти придушили повстання, жорстоко розправившись з його учасниками. Провінції Іспанії (Картахена, Сарагоса, Астурія, Гренада, Валенсія) ставали на повстання, створювали власні ополчення і хунти, які захоплювали владу й організовували опір окупантам. 6 червня хунта Севільї від імені всієї Іспанії оголосила Франції війну. Незабаром французи почали зазнавати перших поразок: у Кадиксі капітулювала ескадра адмірала Росії, під Бай-леном в Андалузії здалася 22-тисячна армія генерала Летана.

Не допомогли Наполеону заспокоїти непокірну Іспанію буржуазні реформи та введення конституції. У Байонні було скликано представників усіх іспанських станів, яким продиктували текст першої іспанської конституції. Вона передбачала створення парламенту, введення законодавчого кодексу, проголошення громадянських прав і свобод, ліквідацію внутрішніх митниць тощо.

Ненависть до окупантів була настільки сильною, що за зброю взялися прості селяни, які створювали партизанські загони й зненацька нападали на французів. До того ж англійські війська висадилися в Португалії й витіснили французів з португальської столиці - м. Лісабона. Португалія перетворилася на плацдарм антифранцузької боротьби на Піренейському півострові. Англійці постачали іспанцям зброю й допомогами в організації їхньої армії. Насправді французи володіли лише Північною Іспанією, а іншу територію країни було визволено від окупантів.

Наполеон ввів в Іспанію нові резерви і 10 листопада 1808 р. завдав поразки іспанцям у битві при Бургосі. Наприкінці року французька армія вступила в Мадрид і незабаром завдала поразки англійцям. Попри все опір іспанців посилювався. Героїчну сторінку в історію визвольної боротьби іспанського народу вписали захисники міста Сарагоса, яке трималося кілька місяців, й навіть після того, як французи захопили всі зовнішні укріплення й увірвалися у місто, його жителі перетворили кожний будинок на фортецю.

Розлючені таким опором французькі солдати маршала Ланна знищили понад 20 тис. солдат гарнізону і 30 тис. мирних жителів.

Після захоплення Наполеоном найбільших міст війна не припинилася, а набула рис партизанської війни - герільї. Наполеон направив в Іспанію 300-тисячну армію і в 1810 р. організував вибори до парламенту (кортеси), який прийняв у 1812 р. конституцію країни.

Повстання проти Наполеона в Іспанії стимулювали Австрію до нової війни. У 1809 р. було створено п'яту антифранцузьку коаліцію, до якої входили Англія та Австрія. Відень зумів зібрати 300-тисячну армію, яка була готова знову вступити у двобій з наполеонівськими військами. Однак попри сподівання австрійського уряду, що більша частина французьких військ залишиться в Іспанії, Наполеону вдалося зібрати велику армію, частина якої складалася із солдатів німецьких держав.

Наполеонівські армії вступили на територію Австрії, проте у травні 1809 р. вони зазнали поразки від австрійців у битві під Асперном, неподалік Відня. Однак це був останній успіх ерцгерцога Карла у боротьбі з Наполеоном. Вже 5-6 липня у битві поблизу Ваграма австрійці зазнали поразки і втратили понад 30 тис. солдатів.

14 жовтня 1809 р. у Відні було підписано мирний договір. Австрія втрачала південно-західні й східні провінції, зобов'язувалася сплатити Франції контрибуцію у розмірі 85 млн франків і скорочувала армію до 150 тис. осіб. Почалося поступове зближення Франції з Австрією, яке мало для Наполеона стратегічне значення у боротьбі з Англією.

1810-1811 рр. були періодом найбільшого піднесення Франції й могутності Наполеона. Намагаючись зробити владу спадковою, імператор вирішив вступити в новий шлюб. Спочатку була обрана сестра російського імператора Олександра І, але згодом вибір зупинили на дочці австрійського імператора - Марії Луїзі з династії Габсбургів. Незважаючи на союз із Росією, Наполеон приєднав до Французької імперії нові території, впритул наблизивши до російських кордонів. Улітку 1810 р. до складу Франції увійшла Голландія, наприкінці року - міста Гамбург, Бремен, Любек. Війська й озброєння переміщувалися у герцогство Варшавське. Наступного року Пруссія та Австрія зв'язали себе зобов'язаннями надати війська Наполеону в майбутній війні з Росією.