Розділ «Правління Наполеона Бонапарта. Перша імперія у Франції»

Тильзитський мир не забезпечив міцного співробітництва між Францією та Росією. В наступні роки відносини обох держав постійно погіршувалися, хоч обидва імператори усвідомлювали необхідність миру. 27 вересня 1808 р. відбулася зустріч імператорів у німецькому місті Ерфурті. Вона мала продемонструвати міцність франко-російського союзу, але натомість стала свідченням нових міждержавних суперечностей. Наполеон наполягав на виконанні Росією зобов'язань вступити на боці Франції у війну з Австрією. Однак Олександр І не хотів брати жодних зобов'язань. Важкі переговори завершилися підписанням "Союзної конвенції між Росією і Францією". Наполеон визнавав права Росії на Фінляндію, Молдову і Валахію, а Росія мала вступити у війну з Австрією. Олександр І не хотів вести активних наступальних дій проти австрійців, цілком резонно вважаючи, що, знищивши Австрію, Наполеон впритул наблизиться до російських кордонів. Тому російська армія генерала С. Голіцина не поспішаючи просувалася Галичиною, що викликало незадоволення в Парижі.

Не поліпшила відносин обох держав і невдала спроба Наполеона одружитися з сестрою російського імператора - княжною Аниною. Щоправда, Олександр І всіляко ухилявся від позитивної відповіді на пропозицію Наполеона і відверто затягував час.

Приєднання Наполеоном до Французької імперії декількох німецьких держав, у тому числі герцогства Ольденбурзького (герцог Ольденбурзький був родичем Олександра І), викликало протест Петербурга і Олександр І на початку 1811 р. запровадив новий митний тариф на французькі вина, шовк і оксамит, які ввозилися з Франції.

Економіка Росії потерпала від континентальної блокади. Експорт пшениці в Англію припинився, що боляче вдарило по фінансах великих поміщиків - опори самодержавства. Уряд Олександра І мирився з контрабандною торгівлею. Не маючи власного великого торгового флоту, Росія вдалася до так званої нейтральної торгівлі, тобто використання ганзейських, американських і грецьких кораблів. Усе це викликало роздратування в Парижі.

Наполеон відверто готувався до війни з Росією. Він вважав, що розгром Росії допоможе перемогти Англію - головного супротивника, що стояв на шляху до світового панування.

Росії не вдалося зірвати плани Наполеона і він сформував широку антиросійську коаліцію. У 1811 р. майже всі держави Європи, утому числі Австрія та Пруссія, стали під прапори французького імператора і були готові до війни з Росією.

Готуючись до війни, Наполеон провів додаткову мобілізацію серед французів, довівши чисельність власне французької армії до 250 тис. осіб. Вона була основним кістяком так званої Великої армії загальною чисельністю понад 600 тис. осіб. Маючи величезний досвід бойових дій, Наполеон та його маршали велику увагу приділили управлінню військами, взаємодії різних з'єднань і частин, досконало вивчили театр майбутніх бойових дій, вдало організували розвідку. Стратегічний задум французького імператора був таким: могутнім ударом розсікти російські армії, оточити їх та знищити у генеральній битві поблизу західних кордонів. На всю кампанію відводилося не більше місяця.

Петербург також готувався до війни. У1810 р. військове міністерство на чолі з генералом М. Барклаєм-де-Толлі розробило програму переозброєння російської армії, збільшення її чисельності та зміцнення західних кордонів по річках Західна Двіна, Березина та Дніпро. Застаріла система комплектування армії за рахунок рекрутських наборів кріпосних селян з 25-річним терміном служби не давала змоги максимально збільшити чисельність армії, тому під час війни створювалися ополчення. На початок війни російська армія налічувала понад 200 тис. солдатів та офіцерів, тобто втричі поступалася армії Наполеона. Невдалим було і розташування російських військ, поділених на три армії, між якими був величезний простір у 200 км. Перша армія під командуванням генерала М. Барклая-де-Толлі розташовувалася на півночі й мала прикривати Петербург. Вона займала фронт протяжністю майже 200 км. Друга армія під командуванням генерала П. Багратіона розміщувалась між Німаном і Західним Бугом і прикривала шлях на Москву. Третя армія генерала О. Тормасова розташовувалася в Україні й вважалася резервною.

24 (12) червня 1812 р. армія Наполеона без оголошення війни переправилася через річку Шман і не зустрівши російських військ (вони були розташовані за 100 км. на південний схід) зайняла місто Ковно. Через 4 дні французька армія зайняла м. Вільно (нині - Вільнюс), де з Наполеоном зустрівся особистий представник російського імператора - генерал О. Балашов - з пропозицією миру. Така пропозиція на початку успішної кампанії була неприйнятна для Наполеона.

Однак Наполеону не вдалося реалізувати головної частини стратегічного плану - роз'єднати російські армії. З важкими боями армія М. Барклая-де-Толлі відступала через Полоцьк і Вітебськ на Смоленськ. Там передбачалося з'єднання з армією П. Багратіона, який відірвався від військ маршала Даву і переправився через Дніпро. На початку серпня російські армії з'єдналися у Смоленську.

Французька армія зазнала перших труднощів. Катастрофічно не вистачало продовольства і фуражу для коней, відставали обози, послабилася дисципліна, в захоплених містах доводилося залишати великі гарнізони, постійні бої з росіянами призводили до значних жертв. У серпні Наполеон міг розраховувати лише на 200-тисячну боєздатну армію. Французький імператор прагнув генеральної битви, сподіваючись завдати поразки росіянам і укласти вигідний для себе мир.

Спроба французів захопити Смоленськ виявилася невдалою. На початку серпня корпус маршала Нея та кіннотники маршала

Мюрата атакували війська генерала М. Раєвського та кіннотників Д. Дохтурова. Протягом кількох днів вони прикривали відступ російських армій. Французи спробували обійти Смоленськ, але наштовхнулися на героїчний опір солдатів і офіцерів дивізії генерала Д. Неверовського. На оборону міста стали його жителі. Лише після того, як були знищені порохові склади, російські війська залишили місто.

Російська армія відступала, залишаючи ворогу значну частину своєї території. Окупанти розорювали міста і села, грабували населення, яке з їхнім наближенням знищувало продовольство, фураж, ховалося в лісах і організовувало партизанські загони. Придворні кола в Петербурзі та громадська думка вимагали від армії рішучих дій. У відступі російської армії звинувачували військового міністра М. Барклая-де-Толлі, який у подібних обставинах діяв правильно. Наприкінці серпня головнокомандувачем російської армії було призначено учня О. Суворова - фельдмаршала М. Кутузова.

29 серпня М. Кутузов прибув у війська і наказав готуватися до генеральної битви. Місцем було обрано село Бородіно, поблизу Можайська (120 км від Москви). Ця позиція одночасно перекривала дві дороги на Москву. Перерізана місцевість із пагорбами, балками, рівчаками, дрібними кущами, з одного боку оточена річкою, а з іншого - суцільними лісами давала можливість найкраще організувати оборону. На цій вузькій території французи могли атакувати лише в лоб, що неминуче призвело б до величезних втрат серед атакуючих.

М. Кутузов наказав укріпити місцевість. На лівому фланзі поблизу села Семенівське було збудовано укріплення для артилерійських батарей- флеші. Попереду всієї позиції біля села Шевардіно спорудили польове укріплення для кругової оборони - редут, передовий оборонний пункт. На пагорбах розташували артилерійські батареї.

Наполеон зосередив поблизу Бородіно 134 тис. осіб з 687 гарматами. Російська армія налічувала понад 160 тис. осіб з 640 гарматами.

5 вересня понад 40 тис. французів безперервно атакували росіян, котрі захищали Шевардинський редут. Гарматний і рушничний вогонь змінювався рукопашними сутичками. Редут кілька разів переходив із рук в руки. Вночі росіяни відступили, залишивши на підступах до редуту 6 тис. трупів французьких солдатів. Битва на Бородінському полі почалася 7 вересня вранці й тривала 12 годин. Головний удар Наполеон спрямував на лівий фланг росіян, де займала оборону армія генерала П. Багратіона. Понад 45 тис. французьких солдатів за підтримки вогню 400 гармат атакували Семенівські флеші. Лише після восьмої атаки французи їх захопили, однак прорвати фронт російської армії не змогли. Наполеон перекинув удар на правий фланг росіян проти армії М. Барклая-де-Толлі. Щоб досягти вирішального успіху, імператор наказав кинути в бій резерв - гвардію, але, довідавшись про рейд російської кінноти М. Платова і Ф. Уварова в обхід, змінив своє рішення. Надвечір, переконавшись у безцільності подальших атак, Наполеон відвів війська на вихідні позиції.

Втрати з обох сторін були колосальними: у французів - понад 58 тис. солдат, офіцерів і генералів, у росіян - 44 тис. М. Кутузов не наважився продовжувати битву без свіжих підкріплень і російські війська відступили до Москви.

13 вересня на нараді у підмосковному селі Філі М. Кутузов наказав російській армії залишити Москву і відійти на Рязанський шлях. Це рішення було прийнято без узгодження з Олександром І і диктувалося намаганням зберегти армію для майбутнього розгрому окупантів.