Розділ «Історія стародавнього світу»

Економіку Стародавньої Індії становили три сектори: державний, общинний та приватний. Суспільство існувало в основному завдяки праці вільних селян, ремісників, рабів. Джерелами рабства були війни, боргова кабала, спадкове рабство. Широко використовувалася наймана праця впродовж певного обумовленого строку. З часом набирала сили і феодальна форма залежності, коли царська адміністрація передавала власнику разом із землею і селян, які ставали феодально залежними.

Значну роль в індійському суспільстві відігравали міські та сільські общини. У містах спеціальні колегії наглядали за ремісництвом, торгівлею, збиранням мита. У Буддійську добу селяни-общинники мали власну землю і були вільними виробниками: вони не працювали на храми або знать. Царські чиновники не втручалися у внутрішні справи общин, що сплачували державні податки. Основною суспільною ланкою общини була патріархальна сім'я. Жіноча невірність вважалася тяжким злочином перед релігією і громадою: закони зобов'язували жінку вважати чоловіка божеством, дівчину - коритися батькові, вдову - синам.

Релігія та культура стародавньої Індії

Найраніша індійська цивілізація, відома під назвою Індійської, була створена прадавнім місцевим населенням Північної Індії у III тис. до н. е. її міські центри Хараппа та Мохенджо-Даро підтримували зв'язки з Месопотамією, країнами Центральної та Середньої Азії. Мешканці міст досягли високої майстерності у різних ремеслах, особливо в образотворчому мистецтві малих форм, пам'ятки якого (статуетки, гравюри на печатках) вражають вишуканістю і витонченістю. У містах діяли досконалі системи водогону та каналізації, що в ті часи було надзвичайною рідкістю.

Справжнього розквіту давньоіндійська цивілізація досягла в епоху культури "Ригведи" - часу створення збірки релігійних гімнів, магічних заклинань та ритуальних приписів, створених жерцями арійських племен, які з'явились в Індії у II тис. до н. е. після так званого Великого переселення народів. Якраз тоді, наприкінці П - на початку І тис. до н. е., склався брахманізм, як своєрідний синтез вірувань індоаріїв (ведизму) та релігійних уявлень попереднього місцевого доарійського населення Північної Індії.

"Ригведа" стала теоретичною підвалиною формування оригінальної духовно-світоглядної системи брахманізму, а згодом індуїзму - ідейної основи індійської культури.

В епоху "Ригведи" почав складатися і такий суто індійський феномен, як станово-кастова система. У "Ригведі" вперше було теоретично обґрунтовано морально-правові мотиви поділу індійського суспільства на чотири основні стани. Згодом було вироблено розгалужену систему регламентації життя та поведінки людини залежно від стану, до якого вона належала. Згідно з нею законним вважався шлюб лише в межах однієї варни. Це саме стосувалося і вибору професії, побутових стосунків (заборона їсти в присутності представників інших варн) тощо. Результатом тривалого розвитку таких суспільних відносин між людьми, поділеними за походженням, професією, став наступний поділ варн на велику кількість дрібніших каст. Остаточно кастова система поділу індійського суспільства склалась у період раннього середньовіччя. З незначними змінами вона збереглася дотепер.

Своєрідною реакцією давньоіндійського суспільства, що виступало проти нерівності каст, на ці соціальні засади брахманізму був буддизм (вчення Будди - Сіддхартхи Гаутами, або Шак'я Муні, який, за легендою, проповідував своє вчення у VI ст. до н. е.). Згідно з ним справжньою метою життя людини є досягнення нірвани (заспокоєння, згасання), тобто цілковитого подолання земних бажань і почуттів, звільнення від земних спокус і досягнення абсолютного спокою та блаженства в духовному єднанні з Буддою.

Вагому роль у буддизмі відіграла заборона завдавати шкоду живим істотам. Цю тезу включила у своє віровчення така неортодоксальна індійська релігія, як джайнізм, що вийшов із надр брахманізму. Він, як і буддизм, був своєрідною антитезою брахманізму, набувши вигляду філософсько-етичної системи, яка не визнавала кастової нерівності, відмовилася від вшанування божеств і зосередилася на соціально-моральних аспектах поведінки людей. Проте найповніше заборону завдавати шкоду тваринам було запозичено індуїзмом, що виник внаслідок трансформації брахманізму в нових історичних умовах. Особливо розвинутим був культ священних тварин (мавп, корів).

Загалом поняття "індуїзм" означає весь традиційний індійський спосіб життя: суму життєвих принципів, соціальних норм та естетичних цінностей, вірувань і обрядів, міфів та легенд індійців.

Особливість індуїзму як всеохопної системи життя Стародавньої Індії відобразилася і у своєрідному трактуванні запозичених від брахманізму догматів про дхарму, карму і перевтілення. Зокрема найвищою з усіх дозволених "священним законом" дхарми насолод давні індійці вважали статеву. Звідси і поширені еротичні зображення на стінах храмів, і безсмертна "Кама Сутра".

Насолоду в давніх індійців викликали також численні свята, що супроводжувалися веселощами, типові мелодійні наспіви, що збереглися до нашого часу, різноманітні розваги (бої півнів, купання, виступи професійних музикантів, танцюристок, драматичних акторів) та надзвичайно поширені азартні ігри. Так, Індія є батьківщиною гри в шахи. Вирізьблені з кістки шахи зображували індійських царів, воїнів, слонів.

Зі своєрідністю релігійної системи в культурі Стародавньої Індії тісно пов'язана й оригінальність численних напрямів філософської думки. Особливо поширеними й загальновідомими були філософські вчення, що визнавали і раціонально обґрунтовували авторитет священної основи індуїзму - Вед.

Веди - у перекладі із санскриту "знання" (звідси походить і українське слово "відати") - найдавніші пам'ятки староіндійської словесності створені на межі II-І тис. до н. е., найвідомішими з яких є Ригведа (збірка релігійних гімнів) та Атхарведа (збірка заклинань ). Як священні тексти брахманізму веди вважалися божественним, шруті ("почуте"), тому століттями не фіксувалися на письмі, а передавалися усно. За змістом веди становлять строкату сукупність поетично-ритуальних наказів, морально-філософських та суспільно-господарських повчань, фольклорно-філософсько-міфологічних оповідей і є безцінним джерелом інформації стосовно матеріального та інтелектуального життя Стародавньої Індії.

Філософські погляди відігравали важливу роль не лише в історії та культурі Індії, а й у розвитку світової науки. З ними, зокрема, безпосередньо пов'язані досягнення різних галузей давньоіндійської науки: математики, хімії, астрономії, медицини та природознавства. Загальновідомо, що індійські вчені ще в далекому минулому випередили деякі відкриття, зроблені європейськими дослідниками лише в добу Відродження або в Новий час. Так, ще до нашої ери в Індії складалися таблиці біноміальних коефіцієнтів, які в Європі згодом отримали назву "трикутників Паскаля". Видатним досягненням давньоіндійської науки було створення десяткової системи лічби, якою нині користується весь світ. І сьогодні повсюди знаходять своїх прихильників релігійно-філософські концепції Індії, викликають великий інтерес методи йоги, ідеї індійського містицизму та трансцендентальної медитації.

Художня культура давньоіндійського суспільства була нерозривно пов'язана з традиційними для нього релігійними та філософськими системами. Найдавніша епічна поема Індії - "Махабхарата", автором якої, згідно з традицією, вважається легендарний мудрець і поет В'яса. Початок складання цієї поеми належить до другої половини II тис. до н. е. Згодом до неї увійшло безліч міфів, легенд, казок і дидактичних (повчальних) оповідань з усної народної творчості. Основну частину "Махабхарати" було завершено в IV-V ст. н. е.

Не менш видатною епічною поемою є "Рамаяна". Складений між VI-II ст. до н. е. цей грандіозний епос не лише оповідає про війни і подвиги легендарного героя Рами, а й яскраво змальовує духовне життя та побут Стародавної Індії. Релігійно-міфологічним змістом традиційних для давньоіндійського суспільства вірувань та філософських поглядів пронизані й відома драма "Шакун-тала" славнозвісного індійського поета Калідаси (IV ст. н. е.), твори інших видатних поетів і письменників.

Ідеї, характерні для релігійних вірувань стародавніх індійців, визначили своєрідність архітектури, скульптури, живопису. Значний вплив на будівельне та образотворче мистецтво справили індуїзм, буддизм та джайнізм. І нині вражають високохудожні, створені з металу або каменю велетенські статуї Будди, Брахми, Вішну, Шиви.

Яскравим прикладом художньо-образного сприйняття світу через духовну призму віровчень цих релігій є фрески печерних храмів Аджанти та барельєфні композиції вирубаних у скелях храмів Еллори.

В окремих деталях пам'яток відчувається і вплив мистецтва інших давніх східних цивілізацій - Месопотамії, Єгипту, Персії та Китаю. І це не дивно, адже Індія знаходилася на Великому шовковому шляху, яким не тільки рухалися каравани з товарами, а й відбувався жвавий культурний обмін.