Розділ «Історія стародавнього світу»

В епоху Нового Царства дуже строкатим був ремісничий люд, який об'єднувався в окремі групи, працював під наглядом майстрів, колективно відповідав за виконану роботу.

Окремим прошарком були воїни-професіонали, основна маса яких одержувала зброю з царського арсеналу, найзаможніші воїни були спроможні купувати собі бойові колісниці. У війську, де існувала жорстка палична дисципліна, перебувала значна частина іноземних найманців.

Культура стародавнього єгипту

Історія державності та культури Стародавнього Єгипту поділяється, як зазначалося раніше, на кілька періодів. Раннє Царство було часом виникнення ранньорабовласницького суспільства та деспотичної держави, впродовж якого сформувались характерні для стародавніх єгиптян релігійні вірування: культ природи і предків, астральний та загробний культи, фетишизм, тотемізм, анімізм, магія. Образотворче мистецтво досягло високої зрілості художніх форм.

У Стародавньому та Середньому Царствах зміцнилася централізація бюрократичного управління, посилилася могутність Єгипту, його прагнення поширити межі свого впливу на сусідні народи. У цей час були споруджені вражаючі за своїми розмірами велетенські гробниці фараонів: піраміди Хеопса, Хефрена та Мікерина, унікальні пам'ятки образотворчого мистецтва: сфінкси фараона Хефрена у Гізі та фараона Аменемхета III, створені портретний дерев'яний рельєф "Будівничий Хесіра", численні художні скарби з гробниць Хенену та Хені, статуї Кемеса - останнього фараона Середнього Царства. Про грандіозність найбільшої з єгипетських пірамід - піраміди Хеопса, яка не має собі рівних серед кам'яних споруд світу, свідчать її колосальні розміри: 146 м у висоту, довжина основи кожної з чотирьох граней - 230 м. Це справді незвичайна пам'ятка необмеженої влади фараона і каторжної праці його підданих.

Нове царство було останнім періодом зовнішньої активності Єгипту, коли він вів тривалі завойовницькі війни у Передній Азії та Північній Африці. У цей час особливого розквіту набула архітектура храмів, найвідомішими з яких є прикрашені великою кількістю різноманітних колон храми Амона-Ра у Луксорі та Карнаку. Серед вершин художньої творчості цього періоду - неперевершений своєю натхненною красою образ цариці Нефертіті, чудова золота маска фараона Тутанхамона, розписи гробниць у Долині царів поблизу Фів. Вони продовжували характерну для Стародавнього Сходу традицію зображення голови і ніг фігури у профіль, а торса - у фас Ця традиція зникла лише в завершальний період занепаду Єгипту, коли його, як і Вавилон, завоювала Персія. З цього часу нащадкам залишились такі шедеври, створені за іншими естетичними принципами, як рельєф з Мемфіса "Плакальники" та фаюмські портрети.

Художні досягнення Стародавнього Єгипту є матеріальним втіленням особливого світогляду єгиптян, для мислення яких був характерний дуалізм у розумінні світу як цілого, створеного а єдності та боротьби двох начал. Він відобразився й у поділі всього сущого на чоловіче й жіноче начала життя, протиставленні чорної землі долини Нілу та білого піску навколишніх пустель, Верхнього і Нижнього Єгипту, у двоїстому характері влади фараонів.

У межах світогляду єгиптян формувалася релігійно-міфологічна система уявлень про світобудову та свою країну. Згідно з вченням жерців Геліополя Землю оточує нескінченна водяна безодня, яка щороку омиває Єгипет повінню Нілу. Цей водяний океан темряви спочатку заповнював собою весь простір Всесвіту, доки Сонце не піднеслося над ним, витіснивши густий морок. Саме бог Сонця Ра став творцем світу, надав йому форму, вдихнув у нього повітря, світло і життя, вступив у двобій з силами водяної безодні. Він створив інших богів, людей, тварин і зберігає встановлений світовий порядок, зазначивши у правилах істини та справедливості "Маат" місце кожної істоти у світобудові. Коли ж Атон-Ра повернеться до свого правічного спокою, час і простір перестануть існувати.

Однак згодом жерці Мемфіса почали вважати, що першим з'явилося не Сонце, а Птах (Земля), який і створив Небо, Сонце та дав початок світу своїм животворним словом.

Давньоєгипетське суспільство оспівувало у своїх релігійних гімнах єдність творення, однак було вкрай політеїстичним. Лише поступово у розгалуженому пантеоні богів було встановлено певну божественну ієрархію, в якій культ бога Сонця Ра злився з іншими культами, як у випадку зі старовинним державним богом Гором, що зображався у вигляді сонячного сокола чи сонячного диску з пташиними крилами. З допомогою цих нижчих за Ра місцевих богів єгиптяни й сподівалися наблизитися до вищого Божества. Реформа фараона Ехнатона, який спробував запровадити культ єдиного верховного бога Сонця Атона, не мала успіху через політеїзм давньоєгипетського суспільства.

В єгипетській міфології образи нижчих за Ра богів у багатьох виявах (боротьба за владу та зі смертю) нагадували те, до чого люди прагнули в суспільстві. Так, бог вмираючої і воскресаючої природи, її животворних сил Осіріс (Озіріс), якого вбив його брат, бог смерті Сет, за допомогою богинь Ісіди та Нефріди воскрес і, торжествуючи над смертю, став володарем царства мертвих. А його син Гор згодом переміг Сета і став володарем Землі. Воскресіння Осіріса давні єгиптяни вважали запорукою свого особистого воскресіння й безсмертного життя у загробному світі. Але насамперед ці уявлення були основою культу фараона, обожнення його влади та особи. Ім'я "Гор" стало одним зі священних титулів фараона. Єгиптяни вважали, що як нащадок творця і володаря світу фараон має владу не лише над своєю країною, а й над усім Всесвітом. Саме цей аспект двоїстої влади фараонів монументально втілений ще в період Стародавнього царства у піраміді Хефрена з її фараоном в образі сфінкса, що незворушно спостерігає за далеким горизонтом, де править його небесний батько Ра, і власною особою зберігає рівновагу та спокій у світі. Тільки завдяки йому в природі та суспільстві панує порядок, лише йому завдячує Єгипет своїм добробутом. Таким було обґрунтування влади фараона і пояснення споконвічного суспільного порядку.

Зміцненню традиційних суспільних відносин, безумовно, сприяв і верховний принцип давньоєгипетської етики, що втілювався у правилах "Маат". їх основна функція гаранта й охоронця незмінного світу та суспільства, раз і назавжди встановленого космічного порядку саме і полягала у попередженні спроби поставити під сумнів існуючий порядок у суспільстві. "Маат" містив такі етичні ідеї, як істина, порядок, справедливість, доброчесність.

Стародавні єгиптяни прагнули діяти відповідно до божественної волі, тому для селянина дотримання правил "Маат" означало сумлінну працю, а для посадової особи - справедливе рішення.

Правила "Маат" закликали до милосердя, зобов'язували багатих допомагати бідним, привчали до культури поведінки, дисципліни, скромності та стриманості.

У Стародавньому Єгипті, де лише фараон стояв над суспільством, усі інші вільні громадяни вважалися рівними перед творцем і законом, жінки були рівноправними з чоловіками.

Єгиптяни цінували радощі сімейного життя, що відобразилося в літературі, малюнках та написах на стінах гробниць. Характерним для життя єгиптян був гедонізм (етика насолоди). Земні радощі настільки цінувалися у Стародавньому Єгипті, що "переносились" навіть у потойбічне безсмертне життя, яке, як уявлялося, дарує вічну насолоду. Тому "Книга мертвих" - найбільша збірка релігійно-магічних текстів, записаних на сувоях папірусів, де зібрані міфи про життя у загробному світі ("царстві мертвих"), - містить чимало гедоністичних мотивів.

Віра в індивідуальне безсмертя породила і такий феномен у культурі давніх єгиптян, як прагнення залишити по собі пам'ять у віках, будуючи поховальні пам'ятки - гробниці та піраміди. Якщо в епоху Стародавнього Царства лише фараони могли "увійти до царства мертвих", побудувавши собі піраміду, то з часів Середнього Царства кожний отримав право досягти цього "блаженства", спорудивши гробницю для себе. Саме завдяки вірі в індивідуальне безсмертя єгиптяни, яких суспільство позбавляло можливості самовираження в земному житті, намагалися увічнити свої душу і тіло у потойбічному світі, де кожний отримає втіху, ставши рівним богам і фараонам. З цим пов'язана поширена у давньоєгипетській цивілізації традиція бальзамування та муміфікації тіл померлих.

Мумія - слово перського походження. Спосіб поховання у Стародавньому Єгипті. У ранній період мертвого завивали у полотно чи шкіру і ховали неглибоко в гарячому піску, що сприяло природному висиханню. Збереження тіла в цілості підтримувало віру єгиптян у посмертне життя. Дух залишав тіло під час смерті та мав пізнати його і повернутись під час поховання. Час від смерті до поховання становив 70 днів. У храмах муміфікувалися тіла фараонів та вищих урядовців, пізніше звичай поширився і на нижчі верстви. Спосіб муміфікації описав грецький історик Геродот. З тіла виймали мозок та нутрощі, які складали у спеціальний посуд - канопи. Тіло зневоднювали, умивали пальмовим вином та наповнювали ароматичними речовинами. Натирали кедровою олією. Потім відповідно до ритуалу під час читання релігійних текстів тіло повністю завивали полотняними стрічками та вкладали у дерев'яну скриню антропоморфної форми (саркофаг ).

У духовному житті Стародавнього Єгипту визрівало і прагнення до раціонального пізнання, позбавленого містики. Саме тут уперше у світі виникла практична медицина, певного розвитку досягла десяткова система лічби в арифметиці. Про високий рівень геометрії свідчать досконалість форм єгипетських монументальних споруд - пірамід, палаців, храмів. Давні єгиптяни володіли також деякими елементарними знаннями з алгебри, розв'язували рівняння з одним та двома невідомими.

В Єгипті існував своєрідний інтелектуальний центр - "Будинок життя", в якому створювали священні гімни та пісні, редагували богословсько-філософські трактати, видавали так звані магічні книги - збірки з різноманітних галузей знань - магічних ритуалів, експериментально перевірених рецептів лікування хвороб.