Основними елементами кошторису витрат є [10-12, 13, 27]:
• 1) матеріальні витрати;
• 2) витрати на оплату праці;
• 3) відрахування на соціальні заходи;
• 4) амортизація;
• 5) інші операційні витрати.
Це групування є єдиним для всієї промисловості.
Кошторис витрат використовується для визначення загальної потреби підприємства в матеріалах і грошових ресурсах та складається з наведених вище статей. Групування витрат за статтями витрат надає можливість відстежувати витрати за їх місцем і призначенням, дозволяє дізнатися, скільки коштує підприємству виробництво та реалізація окремих видів продукції.
За способом перенесення витрат на собівартість продукції при її калькулюванні вони поділяються на прямі і непрямі.
Прямі витрати пов'язані з виробництвом лише цього виду виробу і можуть бути розраховані безпосередньо (прямо), виходячи з обсягу виробленої продукції. Найбільш характерними статтями даного виду витрат є основні матеріали, купівельні комплектуючі вироби, основна зарплата основних виробничих робітників.
Непрямі виграти, як правило, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (наприклад, загальновиробничі й адміністративні витрати), їх облік у собівартості даної продукції здійснюється побічно: вони беруться в процентному відношенні від прямих видів витрат, немов накладаються на них. Не випадково непрямі витрати називаються, також, накладними, а прямі – основними. Базою розподілу непрямих витрат можуть бути різні статті основних видатків. Вибір способу розподілу повинен відповідати максимальному наближенню результатів розподілу до фактичних втрат на даний вид продукції [18].
Для того, щоб мати можливість розрахувати накладну (непряму) статтю витрат, необхідно спочатку визначити (установити) процентний коефіцієнт, яким ця стаття пов'язана з певного базою розподілу, тобто основною статтею, від якої вона розраховується. У загальному вигляді цей розрахунок має такий вигляд [29]:
(8.52)
де – величина накладної (непрямої) статті, що розраховується;
– процентний коефіцієнт, яким накладна стаття пов'язана з базою розподілу;
– величина бази розподілу для даного виду продукції (тобто основної прямої статті).
Метою планування собівартості продукції є встановлення економічно обгрунтованої величини втрат підприємства. Показник планової
собівартості використовується для встановлення потреби в оборотних засобах, планування прибутку, формування цін, визначення ефективності окремих організаційно-технічних заходив і виробництва в цілому [18].
Планова собівартість продукції може бути визначена, техніко- економічним розрахунком за статтями витрат на основі плану заходів підвищення технічного й організаційного рівнів виробництва порівняно з передбаченим у кошторисі.
Об'єктами аналізу собівартості продукції є такі показники:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваційною діяльністю. Основи інноваційного менеджменту» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Аналіз., калькуляція і планування собівартості продукції“ на сторінці 3. Приємного читання.
