Класифікація витрат
Основною метою діяльності будь-якого виробника (фірми, виробничого підприємства) є максимізація прибутку. Можливості його одержання обмежені, по-перше, витратами виробництва і, по-друге, попитом на вироблену продукцію.
Витрати – це прямі і непрямі, фактичні і можливі виплати або упущена вигода, необхідні для того, щоб залучити й утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності [29].
Загальноприйнята класифікація витрат за різними ознаками та властивостями наведена в табл. 8.2 [8].
Таблиця 8.2. Класифікація витрат [8]
| Ознаки | Витрати |
| 1. За місцем виникнення витрат | виробництва; цеху; дільниці; служби |
| 2. За видами продукції (робіт, послуг) | на вироби; на типові зразки виробів; на групи однорідних виробів; на одноразові замовлення; на валову продукцію; на товарну продукцію; на реалізовану продукцію |
| 3. За видами витрат | за економічними елементами; за статтями калькуляції |
| 4. За способами перенесення вартості на | – прямі |
| продукцію | – непрямі |
| 5. За ступенем впливу обсягу виробництва | – умовно-змінні |
| на рівень витрат | – умовно-постійні |
| 6. За календарними періодами | поточні; одноразові |
Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями) чи груп однорідних виробів.
За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат вони поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні.
До умовно-змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає прямо пропорційно обсягу випуску продукції. До умовно- змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.
Умовно-постійні витрати – це витрати, абсолютна величина яких з збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно-постійних належать витрат, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.
За календарними періодами витрати на виробництво поділяються на поточні та одноразові. Поточні (тобто постійні) витрати – звичайні витрат або витрат, у яких періодичність менша, ніж місяць. Одноразові (тобто однократні) витрати – витрат, які здійснюються періодично (періодичність більша, ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу [8].
Отже, витрат, що має фірма в процесі діяльності, можна поділиш на дві категорії – зовнішні (або явні) і внутрішні (неявні). Для позначення останніх при перекладі з англійської мови часто використовують термін "імпліцитні витрати", який саме і характеризує упущену вигоду альтернативних варіантів [29].
Зовнішні витрати набувають форми грошових платежів постачальникам факторів виробництва, проміжних виробів і ділових послуг. Тут мова йде про заробітну плату робітників та службовців, витрат на сировину і матеріали, комісійні винагороди торговельним фірмам, внески банкам та іншим фінансовим установам, розрахунки за юридичні консультації, транспортні послуги тощо. Інакше кажучи, зовнішні витрати є платою за ресурси постачальникам, які ведуть справи відокремлено від даної фірми.
Внутрішні (неявні, імпліцитні) витрати – це упущена вигода, на яку йде фірма, обравши даний варіант використання всіх виробничих ресурсів. Вони кількісно дорівнюють тим доходам, що могли б бути отримані за оптимального способу застосування даних ресурсів (фінансових, інформаційних, людських, матеріальних та ін.).
Внутрішні витрат не передбачаються контрактами або бухгалтерськими відомостями, що характерно для зовнішніх платежів. Тому вони не набувають форми конкретних грошових видатків (виплат). Так, якщо фірма використовує власний будинок, вона не має зовнішніх витрат у вигляді орендної плати. Однак внутрішні витрати існують, тому що фірма втрачає можливості отримання грошей за надання цього будинку в оренду комусь іншому. Хоча внутрішні витрати не показуються фірмою в бухгалтерській звітності, вони існують цілком реально (хоча й у віртуальній реальності) і, відповідно, повинні впливати на ухвалення економічних рішень. Зокрема, останні мають обов'язково враховувати упущені можливості кращого використання власних ресурсів.
За формою прояву всі витрати можна поділити на такі групи [29]:
• 1. Витрати – безпосередні грошові виплати.
• 2. Неясні (імппіцитні) витрати – (умовно оцінена) упущена вигода, що не набуває форми фактичних грошових виплат.
• 3. Збиток – фактичні (потенційно можливі) втрати, яких зазнає (або може зазнати) фірма, не отримуючи при цьому компенсації у формі доходу – санкції за різного роду неустойки (за часом, якістю, умовами), нереалізована продукція, втрати від аварій та ін. Неважко помітити, що збиток може виявлятися як при прийнятому сценарії використання ресурсів, так і при альтернативно можливому.
• 4. Безповоротні (безповоротно втрачені) витрати являють собою раніше зроблені витрати, які вже не підлягають відшкодуванню і не можуть впливати на рішення фірми (наприклад, безперспективні інвестиції).
Аналіз., калькуляція і планування собівартості продукції
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваційною діяльністю. Основи інноваційного менеджменту» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВИДИ СОБІВАРТОСТІ“ на сторінці 1. Приємного читання.
