Конфлікт – це відкрите зіткнення сторін, думок, сил, що пов'язане з відмінністю уявлень про цілі, шляхи й методи їх досягнення, характер завдань і способи їх розв'язання [29]. Конфлікт далі будемо розглядати як відсутність згоди між двома і більше особами або групами осіб, які виконують інноваційний проект. З позицій менеджменту конфлікт слід розглядати як сукупність причин (фактів або подій, що спричинюють зіткнення інтересів) та власне конфліктної ситуації (спровокований або випадковий інцидент, що спричинив відкрите протистояння).
Розрізняють такі типи конфліктів:
• внутрішньо особистісний – спричиняється суперечливістю вимог до працівника (члена команди інноваційного проекту) або ж тим, що вимоги суперечать його цінностям чи інтересам;
• міжособистісний – зумовлений зіткненням інтересів, поглядів, цінностей тощо двох і більше працівників;
• між групою (командою проекту) і окремим працівником – спричиняється протиставленням інтересів (позицій, цінностей і т. п.) працівника інтересам групи;
• міжгруповий – викликаний розбіжностями в інтересах формальних і неформальних груп.
У загальному випадку конфлікти бувають як небажаними, так і бажаними, тобто спеціально спровокованими. Відповідно, наслідки конфлікту бувають як негативними (дисфункціональними), так і позитивними (функціональними).
Перші (дисфункціональні) ускладнюють виконання інноваційних проектів, оскільки спричиняють незадоволеність працівників, їхній поганий настрій, зниження продуктивності праці, зростання плинності кадрів, зростання ворожості між працівниками, зниження ступеня взаємодії і спілкування тощо.
Другі (функціональні) – змушують враховувати інтереси всіх сторін конфлікту, що, у свою чергу, викликає (посилює) відчуття причетності до розв'язання певних завдань і вирішення проблем. Цим самим посилюється прагнення до співпраці.
Конфліктними ситуаціями слід належним чином управляти. Існуючі способи управління конфліктами поділяють на дві групи.
• 1. Структурні:
– роз'яснення вимог, що висуваються до працівника чи групи працівників (підрозділу): очікувані результати (технічні, якісні, економічні, часові тощо), повноваження, відповідальність, джерела інформації, порядок контролю і т. п.;
– застосування координаційних та інтеграційних механізмів, наприклад, встановлення ієрархії повноважень забезпечує впорядкування взаємодії персоналу, прийняття рішень, інформаційних потоків тощо в проектній команді чи організації; звертання до спільного керівника дозволяє уникнути розбіжностей інтересів окремих працівників чи груп;
– формулювання загальних комплексних цілей (команди проекту, інноваційної організації тощо), що вимагає спільних зусиль працівників для їх досягнення, тим самим спонукає їх до співпраці й узгодженої взаємодії;
– структуризація системи винагород, що стимулює працівників на досягнення загальної комплексної мети, допомогу іншим тощо.
• 2. Міжособистісні:
– ухиляння від конфлікту (як тимчасовий засіб його розв'язання);
– згладжування як спосіб узгодження інтересів, зниження ступеня їх розбіжності (через спільність оцінки певних питань);
– примушення однієї сторони погодитися з іншою, наприклад, через агресивну поведінку, шантаж тощо;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваційною діяльністю. Основи інноваційного менеджменту» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конфлікти і методи їх вирішення в ході реалізації інноваційних проектів“ на сторінці 1. Приємного читання.
