Інноваційно-впроваджувальні підприємства – це активні, незалежні суб'єкти ринку, які виконують специфічні дії із безпосереднього пошуку новинок або диверсифікації виробництва, активно
залучаючи тим самим в цей процес фінансовий капітал та інтелектуальний потенціал.
На основі способу організації інноваційного процесу на підприємстві можна виділити три моделі інноваційного підприємства [25]:
• 1. Інноваційне підприємство на основі внутрішньої організації. Інновацію створюють та освоюють всередині фірми її спеціалізовані підрозділи на базі планування й моніторингу їх взаємодії з інноваційного проекту. Більшою мірою це характерно для підприємств корпоративного типу, які створюють внутрішні венчури.
• 2. Інноваційне підприємство на основі зовнішніх організацій за допомогою контрактів. Замовлення на створення та освоєння інновацій укладається між сторонніми організаціями.
• 3. Інноваційне підприємство на основі зовнішньої організації за допомогою венчурів, коли фірма для реалізації інноваційного проекту організовує дочірні венчурні фірми, які залучають додаткові фінансові та інші засоби.
Одним з головних завдань держави з метою активізації інноваційної діяльності серед вітчизняних підприємств є розвиток інноваційного підприємництва і відповідної інфраструктури.
Для інноваційного підприємництва важлива наявність підприємницького середовища, яке дає можливість знаходити відповідні організаційні форми для реалізації ідеї, нововведень. Підприємницьке середовище – це середовище, яке сприяє відтворенню і здійсненню цілеспрямованого пошуку, підготовки та реалізації нововведень. Елементами такого середовища є: наявність інвесторів з вільними фінансовими ресурсами і товаровиробників з вільними потужностями, які можна використати для виготовлення конкурентоспроможної продукції; існування відповідної інфраструктури.
• 1. Виробничі компанії (стратегічні інвестори). Компанії вміють виробляти і продавати продукцію, вони виходять на інноваційний ринок з новими ідеями і розробками, які дають можливість підвищити конкурентоспроможність на ринку, тобто знизити собівартість чи випустити продукцію з новими споживчими властивостями.
• 2. Венчурні фірми – це невеликі, але дуже гнучкі та мобільні підприємства, які створюються для доопрацювання, комерційної і промислової реалізації ідей, винаходів, корисних моделей, впровадження яких пов'язане з певним ризиком. Розрізняють структури утворюють, як правило, невеликі групи однодумців інженерів, дослідників, менеджерів, які мають необхідний досвід у науково-експериментальній діяльності. Виділяють дві форми венчурних підприємств – самостійні фірми та фірми, що входять до складу великих корпорацій.
• 3. Фінансово-кредитні інститути – працюють в інвестиційній сфері так, як і в будь-якій іншій: надають кредити для поповнення оборотних засобів чи закуповування обладнання й очікують своєчасного повернення наданих коштів разом з раніше встановленими відсотками.
• 4. Дослідні центри (ДЦ) – мають різноманітні назви: лабораторія, конструкторське бюро, науково-дослідний інститут тощо. Загальним для всіх є те, що результат їхньої діяльності – це продукт науковий, науково-технічний або просто технічний. Значну кількість ДЦ повністю або частково фінансує держава. У ДЦ бізнесмен повинен займатись підвищенням коефіцієнта перетворення результатів наукових досліджень на інновації. Дієвим методом такого підвищення є створення дочірніх малих інноваційних підприємств, орієнтованих саме на перетворення наукових результатів на бізнес, тобто на впровадження наукових результатів у виробництво.
• 5. Бізнес-інкубатори – це організації, основним завданням яких є підтримка малих, новоутворених фірм і підприємців-початківців, що хочуть, але не мають можливості почати свою справу. Вони можуть надавати таким фірмам приміщення та необхідне устаткуванні на певний період, забезпечувати їх консультаціями, організовувати інформаційне та рекламне забезпечення. Тривалість перебування новоутвореної фірми в інкубаторі обмежується терміном три роки. Цього періоду фірмі достатньо, щоб бути спроможною самостійно вирішувати господарські проблеми.
• 6. Технопарки. Являють собою територіально відокремлений комплекс, заснований на базі провідного університету, який здійснює наукове, кадрове та інформаційне обслуговування інноваційних процесів. Інколи технопарки називають технологічними (або інноваційними) центрами, але це не змінює суть об'єкта [25].
Основне завдання технопарку – перетворити наукові розробки на товар, на корисну продукцію та вивести її на ринок зусиллями нових чи вже існуючих фірм, зокрема малих та середніх.
Основними компонентами технопарку є: територія та будівлі, науково-дослідний центр із його кадровим та науковим потенціалом, промислові підприємства та фірми, що перетворюють науковий потенціал дослідного центру на ринкову продукцію, адміністративно-управлінська структура, що забезпечує функціонування всього комплексу як єдиного цілого, заклади інфраструктури для підтримки виробничої та побутової сфери.
Технопарки України можна поділити на три категорії:
• 1) ті, що створювалися при вищих навчальних закладах, науково- дослідних інститутах без будь-якої підтримки держави і не мають жодних пільг;
• 2) ті, які функціонують у спеціальних економічних зонах (СЕЗ) і користуються такими самими податковими пільгами, що і решта підприємств цих зон;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваційною діяльністю. Основи інноваційного менеджменту» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Форми підприємницької діяльності в умовах інноваційного розвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.
