У багатьох літературних джерелах ототожнюють поняття "лідер" і "керівник" (менеджер). Проте за своїм змістом це різні поняття. Згідно з [29] керування (управління) – це процес правового впливу керівника на основі наданої йому влади (вищим керівництвом чи командою, яка його обирає). Тоді як лідерство – це процес психологічного впливу однієї людини на інших під час їх спільної життєдіяльності, який здійснюється на основі сприйняття та наслідування, захоплення (певною ідеєю, видом діяльності, стилем життя чи поведінки тощо), навіювання, переконання. Звичайно, бажаною є ситуація, коли лідер і керівник (менеджер) проекту є однією особою, однак так буває не завжди, що призводить до конфлікту формального і неформального лідерів.
Проблеми лідерства досліджувались у рамках низки теорій. Результати аналізу основних з них наведено в табл. 1.13.
З проблематикою лідерства в проектних командах тісно пов'язаний вибір адекватного стилю керівництва, під яким розуміють стійку систему способів, методів і форм впливу керівника, що відрізняє й виокремлює його управлінську поведінку. До основних стилів управління (керування) належать:
• авторитарний (директивний) – характерне одноосібне ухвалення керівником усіх рішень, жорсткий контроль за їх виконанням, загроза покарання за неналежне виконання поставлених завдань. Такий стиль управління в інноваційній сфері був у Радянському Союзі в конструкторських бюро (КБ), що виконували завдання щодо забезпечення обороноздатності країни. Наприклад, у КБ С.П. Корольова, яке спеціалізувалося на розробленні ракетної техніки як засобу доставки ядерного боеприпасу на територію потенційного супротивника, при цьому побічною була діяльність з мирного освоєння космосу. Цей стиль виправданий лише у виняткових умовах (війна, стихійні лиха, епідемії та ін.);
• демократичний (колективний) – управлінські рішення ухвалюються з урахуванням думок усіх зацікавлених членів колективу, контроль здійснюють і керівник, і колектив. Цей стиль є найбільш бажаним для інноваційної діяльності, оскільки забезпечує зацікавленість усіх членів колективу, високу ефективність і всебічну зваженість прийнятих рішень. Прикладом такого стилю є ситуація з недалекого минулого (1970-ті pp. XX ст.), коли Національне управління з аеронавтики США (НАСА) розв'язувало проблему повернення аварійного космічного корабля з орбіти Місяця в умовах дуже жорстких часових і ресурсних обмежень. Саме колективне ухвалення рішень дозволило розв'язати багато технічних проблем, які здавалися не мали вирішення. Реалізація цього стилю можлива лише за наявності високих інтелектуальних, організаторських, комунікативних, людських рис лідера;
Таблиця 1.13. Теорії лідерства та їх характеристики
| Назва і сутність | Переваги | Недоліки |
| 1. Харизматична теорія або теорія рис (теорія еліти і юрби), згідно з якою лідером може бути лише людина, яка має від народження відповідні особисті якості й психологічні риси | Люди, які мають природні лідерські якості, легше стають ними, до речі, як і керівниками | Практично не досліджуються загальні закономірності управління, не конкретизується набір якостей лідера. Практика свідчить, що лише одних вроджених якостей мало для ефективного керівництва, потрібні систематичне навчання й практика. Люди "з юрби" часто стають лідерами світового рівня |
| 2. Біхевіористична теорія, за якою лідер повинен мати певний набір вроджених якостей, а інші отримувати в процесі навчання і практики | Дозволяє обирати людей з природними лідерськими якостями для подальшого навчання і набуття ними практичного досвіду | Різні дослідники визначають різні якості, які повинен мати керівник. Ними окреслено величезну кількість таких рис (кілька сотень). Успішними лідерами часто є люди, які не мають жодної з цих рис |
| 3. Ситуаційна теорія, за якою лідерські якості проявляються лише за певних умов, тобто визначаються в основному обставинами | Ураховуються характеристики середовища, у якому діє лідер, а не лише його якості. У нових організаційних формах інноваційної діяльності лідер дійсно визначається залежно від ситуації | На практиці часті зміни умов господарювання підприємства чи установи (особливо у разі нестаціонарного розвитку) не приводять до змін лідера, хоча лідер в одній ситуації не обов'язково є лідером в іншій |
| 4. Синтетична теорія лідерства, згідно з якою лідерство є процесом організації міжособистісних відносин у команді, а лідер – його управляючим (керуючим) суб'єктом | Комплексність підходу до процесу управління і ролі лідера в ньому, ураховуються риси лідера, його послідовників (керованих), ситуація, у якій вони взаємодіють. Ураховується також вплив послідовників на лідера | Складнощі урахування великої кількості факторів і їх взаємного впливу один на одного |
• ліберально-анархічний (нейтральний, потурання), який характеризується максимумом демократії і мінімумом контролю. При використанні цього стилю вислухуються думки всіх зацікавлених, проте вони далеко не завжди враховуються, а прийняті рішення практично не контролюються. За такого стилю успіху можна досягти лише випадково, оскільки відсутня зацікавленість працівників, психологічний клімат є несприятливим, довіри до керівника немає, існує кілька груп впливу з протилежними інтересами;
• непослідовний (алогічний), для якого характерні відсутність будь- якої системи, часта нелогічна зміна стилів тощо. На успіх у цьому разі сподіватися марно.
Ефективна діяльність керівника команди проектувальників (менеджера проекту) передбачає делегування частини своїх повноважень членам команди. Делегування – тимчасова передача підлеглим завдань чи повноважень керівника. Делегування повноважень дозволяє більш ефективно використовувати робочий час лідера і його послідовників (виконавців проекту). Згідно з [29] близько 40–60% робочого часу менеджерів використовується на роботи, які можна було б доручити виконавцям низької кваліфікації.
Існують різні погляди на те, які завдання слід передавати підлеглим. Згідно з одним з них [11], завдання за ступенем важливості та терміновості можна поділити на три групи (принцип Ейзенхауера):
• 1) важливі і термінові, які потрібно виконувати негайно;
• 2) важливі, але такі, що не є терміновими, – їх слід ранжувати за терміновістю і складати графік виконання;
• 3) з малим ступенем важливості, але термінові – їх слід делегувати членам команди.
Деякі керівники дотримуються правила – самому виконувати тільки ті роботи, які їхні підлеглі не можуть виконати.
Менеджеру проекту при плануванні діяльності команди в цілому (і своєї власної) слід ураховувати принцип Парето, згідно з яким 20% зусиль, зосереджених на пріоритетних напрямах діяльності, забезпечують 80% результату. Проблема полягає в тому, щоб правильно визначити пріоритетні напрями. Проте це є конче необхідним, оскільки 80% зусиль, що витрачаються на менш пріоритетні напрями діяльності, дають лише 20% результату.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваційною діяльністю. Основи інноваційного менеджменту» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лідерство при реалізації інноваційних проектів і програм“ на сторінці 1. Приємного читання.
