Організаційні структури управління інноваційним процесом
Основними є такі організаційні структури управління [28, 29]:
• 1. Проектна. Передбачає створення спеціальних структур для управління окремими проектами. У межах цієї структури роботи і їх виконавці розглядаються не з позиції усталеної ієрархії підпорядкованості, а з позиції досягнення мети проекту.
• 2. Продуктова. Формується в разі виконання кількох проектів, які передбачають впровадження різних за технологіями виготовлення та галузями застосування товарів. Виділяють структури управління, за кожною з яких закріплено окрему групу товарів.
• 3. Матрична. Дозволяє оперативно формувати колективи (групи) фахівців, .які орієнтовані на виконання комплексу робіт, пов'язаних з розробленням і просуванням на ринок конкретних інновацій. До складу груп входять фахівці різних підрозділів, які підпорядковані як керівнику конкретного інноваційного проекту, так і керівникам відповідних підрозділів і можуть у разі необхідності звернутися до них, наприклад, за консультаціями.
Розглянуті структури є доцільними для великих і середніх підприємств, які самостійно здійснюють інноваційну діяльність.
Однак світовий досвід показує, що ефективність інноваційної діяльності великих підприємств є незначною через низьку оперативність, громіздку структуру управління, спрямованість на вирішення поточних проблем тощо.
Частка малих і середніх підприємств у загальній чисельності інноваційних розробок у провідних країнах становить 70–80% проти 7–10% в Україні, що актуалізує проблеми розвитку малого й середнього інноваційного підприємництва в Україні, особливо щодо вибору раціональних організаційних форм його здійснення [26].
Практика діяльності в галузі досліджень, розроблення й організації виробництва нової продукції зумовила виокремлення специфічної ризикової форми бізнесу, у якому спеціалізуються малі підприємства (див. рис. 2.19, п. 2.4).
Реалії становлення й розвитку постіндустріальної (інформаційної*) економіки в наш час і дедалі зростаюча роль інноваційних факторів ініціюють створення принципово нових форм організації праці, які докорінно змінюють характер праці й систему управління, забезпечують небачений раніше рівень свободи й гнучкість поведінки працівників. Е. Тофлер, узагальнюючи практику діяльності підприємств й організацій економічно розвинених країн, визначає низку нових організаційних форм їх діяльності [36], використання яких дозволяє гнучко реагувати на вимоги ринку й повною мірою реалізувати їх інтелектуальний потенціал. Розглянемо їх більш докладно.
• 1. Пульсуюча організація, що періодично збільшується й зменшується, гнучко реагуючи на зміну ситуації на ринку. Такі зміни структури, штатів, масштабів діяльності характерні для команд проектувальників, які створюються під певний інноваційний проект і розформовуються після його завершення. Потім формується інша команда вже під інший проект і т. д. Конкретний працівник може в одному проекті бути керівником, в іншому – виконавцем, у третьому – узагалі не брати участь і т. п. Ця організаційна структура близька до проектної.
• 2. Дволика організація. Є своєрідним різновидом пульсуючої організації. її структура може змінюватися, але не в розмірах, а за ступенем централізації управління – від твердої централізації (ієрархічне управління) до децентралізованої (неієрархічне управління). Таку структуру мають кризові центри, які створюються в деяких компаніях. У разі виникнення позаштатних ситуацій вони беруть на себе всю владу, а у звичайному режимі займаються переважно моніторингом діяльності компанії, тому мають всю необхідну інформацію. В умовах переходу економіки, що можна спостерігати, на нестаціонарний шлях розвитку частота різного роду позаштатних ситуацій буде тільки зростати, тому дволикі організації є досить ефективною формою підвищення гнучкості бізнесу.
• 3. Організація шахівниці (багатошарові організації). Прикладом є деякі японські фірми, що працюють у США, у яких на різних рівнях ієрархії американські і японські фахівці чергуються. При цьому відбувається обмін потоками інформації, інтерпретованої з різних позицій, підвищується ступінь розуміння, знижуються шанси припуститися помилки. Такий підхід характерний для транснаціональних компаній.
• 4. Комісарська організація. Передбачає співіснування двох ліній контролю й управління: традиційної бюрократичної і паралельної їй, що використовує незалежні від бюрократії прямі інформаційні й управлінські канали, забезпечуючи тим самим більшу об'єктивність і гнучкість.
• 5. Феодальна організація. Передбачає наявність у складі організації досить незалежних підрозділів, які, у свою чергу, утворюються з менших, також незалежних, підрозділів. При цьому керівництво підрозділів, як правило, має більше реальної влади, ніж вищі керівники центрального апарата, які перебувають десь далеко й не володіють достатньою інформацією про стан справ у структурних підрозділах. Е. Тофлер згадує як приклад структуру університету: ректорат – факультети – кафедри. Ефективність діяльності університету визначається на рівні кафедр (природно, нормального університету), які мають значну свободу дій.
• 6. Незалежні, самокеровані колективи (організації-"скунси", за термінологією Е. Тофлера, [36]). Керівництвом підприємства або за їхнім дорученням створюються колективи (проектні команди) фахівців, яким ставиться нечітко сформульована проблема або завдання, надаються відповідні ресурси й повна свобода дій (природно, періодична звітність зберігається, але тільки за результати). Ці команди діють як незалежні підприємства на свій страх і ризик, їхня діяльність набуває самоорганізуючого характеру. Практика показує, що такі колективи ("Хонда" – автомобілебудування, IBM – виробництво персональних комп'ютерів, Nippon Electric Company – проектування й виробництво мікропроцесорів та ін.) працюють набагато ефективніше, ніж ієрархічні.
У таких колективах лідерство базується на вміннях і компетентності, а не на формальних чинах і званнях, тому можливі конфлікти з формальними лідерами.
7. Команди, що самозароджуються. У такі команди об'єднуються групи фахівців (за допомогою комп'ютерних мереж), які працюють над однією й тією ж проблематикою. Вони можуть працювати в одній великій компанії, підрозділи якої розгорнені по всьому світу (групи інженерного менеджменту в Digital Equipment Corporation), а можуть бути абсолютно незалежними. Автономія в такій команді дуже висока (практично повна), вони можуть установлювати власні завдання й обговорювати їх, допомагаючи, таким чином, один одному. У результаті відбувається лавиноподібне зростання кількості та якості творчих рішень.
Формування команди
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваційною діяльністю. Основи інноваційного менеджменту» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОРГАНІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ“ на сторінці 1. Приємного читання.
