Початком міжнародної стандартизації є підписання в 1875 р. в Парижі Міжнародної метричної конвенції з організації Міжнародної комісії з мір і ваги. Безпосереднє співробітництво різних країн у галузі стандартизації розпочалось у 1921 р., коли була проведена перша конференція секретарів семи національних комітетів зі стандартизації. На цій конференції було вироблено організаційні принципи, на основі яких у 1926 р. створено Міжнародну федерацію національних асоціацій зі стандартизації, до складу якої увійшли близько 20 національних організацій зі стандартизації, розроблено близько 180 міжнародних рекомендацій зі стандартизації, але з початком Другої світової війни її діяльність було припинено. У 1943 р. при Організації Об'єднаних Націй (ООН) створено Комітет координації стандартів (ККС), до якого увійшли 18 країн антигітлерівської коаліції. Основним завданням цього Комітету було збереження досвіду міжнародної стандартизації та координація діяльності країн у галузі стандартизації в післявоєнний час.
У Лондоні в 1946 р. відбулося спільне засідання ККС і делегатів 25 країн, на якому було прийнято рішення про створення Міжнародної організації зі стандартизації (ISO) і затверджено її статут, який визначив неурядовий статус цієї організації, структуру, функції керівних і робочих органів, методи роботи.
Основною метою ISO є забезпечення розвитку стандартизації та суміжних з нею галузей для сприяння міжнародному обміну товарами та послугами, а також розвитку співробітництва в інтелектуальній, науковій, технічній та економічній діяльності.
ISO як неурядова організація має консультативний статус ООН і є найбільшою міжнародною організацією в галузі стандартизації з широкого кола питань, її членами є 160 країн світу.
Сьогодні керівні органи цієї організації знаходяться у Женеві (Швейцарія). Офіційні мови ISO – англійська, французька, російська. На цих мовах друкуються усі матеріали та документи.
ISO складається з керівних і робочих технічних органів.
Вищим органом ISO є Генеральна асамблея, яка скликається один раз у три роки. До керівних органів належать рада, технічне бюро та центральний секретаріат. Вищими керівними особами є президент, який обирається на три роки, і центральний секретаріат. Рада керує роботою ISO в перервах між сесіями Генеральної асамблеї. До складу Ради входять 18 комітетів-членів. На засіданнях Ради рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні комітетів-членів Ради. Поточну адміністративно-технічну роботу здійснює центральний секретаріат. Технічне бюро з питань управління готує пропозиції щодо планування, організації та координації роботи комітетів.
Технічними органами ради ISO є комітети, які розробляють питання міжнародної стандартизації, сфери діяльності яких розмежовані.
Результатом діяльності CAPOLCO є періодичне видання переліку національних і міжнародних стандартів, які становлять інтерес для організацій і споживачів.
Сфера діяльності ISO розподілена між 214 технічними комітетами (ТК). Кожний ТК має затверджену Радою ISO сферу діяльності. Основним видом роботи ТК є розробка, погодження та подання на затвердження Ради проектів міжнародних стандартів.
Для безпосередньої розробки проектів міжнародних стандартів у межах ТК створюються підкомітети (ПК) і робочі групи (РГ). Сьогодні налічується близько 650 підкомітетів, до 1700 робочих груп.
Україна є рівноправним членом ISO з 1993 р. і входить до складу комітетів: CASCO, STACO, INFCO. Як національний комітет-член входить до складу Комітетів DEVCO, REMCO, COPOLCO. 25 ТК
Держстандарту України співпрацюють з 96 ТК та ПК ISO. Україна бере активну участь у роботі спільного технічного комітету ISO/IEC і ΊΓΚ1 "Інформаційні технології", який створено у 1987 р.
Система ISO/IEC є найбільшою з існуючих міжнародних технічних організацій і поширює свою діяльність на всі галузі економіки та науки.
Міжнародна стандартизація з кожним роком набуває дедалі більшого розвитку. Починаючи з 1989 р., щорічно 14 жовтня на честь створення ISO відзначається Міжнародний день стандартизації.
Міжнародна електротехнічна комісія. Початок міжнародного співробітництва в галузі електрики й електротехніки було покладено у 1881 р. Міжнародним конгресом з електрики.
На Міжнародному електротехнічному конгресі в 1904 р. було прийнято рішення про створення Комісії для розгляду питань стандартизації, термінології в галузі електротехніки і номінальних параметрів електричних машин.
У 1906 р. представники 13 країн на конференції в Лондоні заснували ІЕС, яка сьогодні є однією з провідних міжнародних організацій з питань стандартизації в галузі електротехніки, радіотехніки та зв'язку. У 1947 р. ІЕС приєдналась до ISO на автономних правах як її електротехнічний відділ, при цьому вона повністю зберегла свою фінансову і організаційну самостійність. Якщо ISO призначена поширювати свою діяльність на цілу низку галузей виробництва, то ІЕС вирішує завдання з координації та уніфікації національних стандартів у галузі електротехніки, радіоелектроніки та зв'язку.
До складу ІЕС входять 60 членів з усіх регіонів світу. Основну роль у роботі ІЕС відіграють промислово розвинені країни. Україна є членом цієї організації з 1993 р. Структура ІЕС аналогічна структурі ISO. Вищим керівним органом ІЕС є Рада, у якій представлені національні комітети країн. Очолює ІЕС президент, який обирається на три роки. При Раді ІЕС створено Комітет дії, який підпорядкований Раді та подає їй свої рішення для затвердження. Комітет дії розглядає питання з координації роботи окремих технічних комітетів ІЕС або загальні питання щодо діяльності всієї організації. Рада обирає 12 членів комітету строком на шість років.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваційною діяльністю. Основи інноваційного менеджменту» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Європейська стандартизація та сертифікація продукції“ на сторінці 1. Приємного читання.
