Основні методи стратегічного планування
Основні методи стратегічного планування можна розмежувати за класифікаиійними ознаками, наведеними в табл. 9.4. Це поширені методи планування, які використовують як за звичайного планування, так і за стратегічного.
Таблиця 9.4. Основні методи стратегічного планування
| Класифікаційна ознака | Метод планування |
| Вихідна позиція для розроблення плану | "Можливості" – ресурсний метод · "Потреби розвитку" – цільовий метод |
| Принципи визначення планових показників | Екстраполяційний · Інтерполяційний |
| Спосіб розрахунку планових показників | Статистичний · Опосередкованих чинників · Нормативний |
| Рівень узгодженості ресурсів і потреб | Балансовий · Матричний |
| Варіантність планів | Одноваріантні · Багатоваріантні · Багатоваріантні з елементами оптимізації |
| Спосіб виконання розрахункових операцій | Ручний · Механізований · Автоматизований |
| Спосіб подання планової інформації | Текстовий · Табличний · Графічний · Логіко-структурний |
| Часові горизонти | Довгострокове · Середньострокове · Короткострокове |
Розроблення стратегічних планів ґрунтується на використанні інструментів стратегічного аналізу, прогнозування і планування.
У стратегічному аналізі популярні: сценарії, аналіз можливих змін і аналіз конкурентоспроможності.
Якщо довгострокове планування базується на екстраполяції тенденцій, то стратегічне планування – на прогнозних оцінках, вирішуючи завдання пристосування до передбачуваних змін. Прогнозування є органічною частиною процесу стратегічного планування. Практичне застосування певного методу прогнозування визначають не аспектом проблеми і не можливістю вимірювання результатів прогнозу, а складністю і вартістю об'єкта, наявністю необхідної інформації і відпрацьованої методики прогнозування, кваліфікації прогнозиста та іншими чинниками. Поширеними є такі методи прогнозування: нормативний, експериментальний, параметричний, екстраполяції, індексний, експертний, оцінки технічних стратегій, функціональний та комбінований. Набули популярності також інші методи (табл. 9.5).
Таблиця 9.5. Методи прогнозування при аналізі загального ділового навколишнього середовища
| Економічне середовище | Соціополітичне середовище | Технологічне середовище |
| Екстраполяція | Історичні аналогії | Сценарний прогноз |
| Регресійний аналіз | Морфологічний аналіз | Якісна екстраполяція |
| Економічні моделі | Демографічний прогноз | Морфологічний аналіз |
| Балансові методи прогнозування | Якісна екстраполяція | Метод Делфі |
| Експертні методи | Сценарний аналіз | |
| Метод "Делфі" | Якісний профіль |
Найпоширенішим інструментом прогнозування є моделювання. Моделювання – наукова теорія побудови і реалізації моделей, за допомогою яких досліджуються явища і пронеси в природі і суспільному житті. Існує багато моделей стратегічного планування, в основу яких покладено особливості, що залежать від розмірів підприємства, результатів досліджень зовнішнього та внутрішнього середовища, традицій на підприємстві, досвіду керівників тощо. Залежно від особливостей організаційних структур управління підприємств та характеру їх керівників виділяють різні види планування, наведені в табл. 9.6.
Ці види досить загальні і не відтворюють особливостей самого процесу планування з погляду його якісних характеристик. Скоріше, вони відтворюють управлінський підхід до планування на підприємстві взагалі. Виходячи з цього, логічним буде твердження, що в межах кожного з них можливе застосування різних моделей планування. Найбільшого поширення набули моделі стратегічного планування з табл. 9.7.
Таблиця 9.6 Основні характеристики різних видів планування
| Вид планування | Сутність | Особливості |
| Корпоративне планування | Лінійно-послідовна процедура ухвалення рішень, яка спонукає вище керівництво до пошуку використання необхідної інформації для генерування, оцінки й вибору шляхів майбутнього розвитку підприємства. Стратегічний аналіз спонукає до стратегічного вибору, а то й до виконання стратегічних дій. Головна концепція – в досягненні певного рівня раціональності у виборі стратегічного розвитку на основі цінної інформації | Стратегічне планування є обов'язком вищої адміністрації (передбачена жорстка централізація процесу ухвалення рішень), а працівники нижчих рівнів ієрархії є лише виконавцями |
| Ітеративне планування | Вища адміністрація організує процес об'єднання в єдине ціле стратегій, які генеруються в структурних підрозділах, визначає базові орієнтири розвитку, створює умови для стратегічного планування (інформаційну базу, компетентність персоналу) | Одночасне розроблення стратегії з паралельним аналізом |
| Інтуїтивне планування | Вище керівництво встановлює прості й глобальні цілі, які забезпечують невелике, але стійке просування. Підхід ґрунтується на досвіді й інтуїції керівництва, раціональний і менш дорогий | Часто підприємство не спроможне швидко й адекватно реагувати на мінливі умови середовища і не здатне перебудовувати свою діяльність якісно, що важливо в умовах конкуренції |
| Хаотичне планування | Рішення щодо стратегічного вибору є результатом взаємодії між проблемами, рішеннями, учасниками і вибором, які виникають незалежно один від одного. Рішення ухвалюють швидко | Проблеми можуть виникати несподівано. А рішення існують незалежно від того, чи існують проблеми |
Ці моделі відтворюють певні концептуальні підходи до стратегічного планування на підприємстві та дозволяють досягати визначених цілей. їх вибір залежить від вищого керівництва. Але знов-таки, ці моделі не дозволяють однозначно визначати стратегії, адже однакових цілей можна досягати з допомогою комплексу різних заходів/дій (тобто, стратегій).
У теорії стратегічного управління визначають різні підходи до розроблення стратегій. Різноманітність існуючих стратегій (серед яких можна обирати й ефективність яких доведена практикою інших суб'єктів господарювання) та постійні нові завдання, що висуває ринок, створюють широке поле можливостей для розроблення власної стратегії.
Таблиця 9.7. Основні характеристики моделей стратегічного планування
| Назва моделі | Сутність | Особливості |
| Модель на основі "стратегічної прогалини" | "Стратегічна прогалина" – стратегічні рішення з використання тенденцій розвитку підприємства для досягнення потрібних параметрів (верхня межа "прогалини"). Приводять у відповідність "те, що можливо", з "тим, чого треба досягти". Економічний аналіз розвитку підприємства розраховує нижню межу "прогалини" – показники, яких можна досягти на основі трендів, що склалися в попередні періоди. За встановленими параметрами прибутку, доходності тощо визначають верхню межу "прогалини" | Неефективні витрати часу і грошей на розробку багатьох варіантів заповнення "прогалини". Модель доречна, коли освоєні напрями діяльності не мають потенціалу; дасть відповідь, чи має підприємство можливості до виживання взагалі? |
| Модель, що базується на врахуванні ринкових переваг | Модель пов'язана з використанням результатів SWOT-аналізу Основна увага приділяється врахуванню інтересів акціонерів (зовнішніх і внутрішніх), які беруть участь у прийнятті рішень про довгостроковий розвиток підприємства | Складність у визначенні і балансуванні інтересів багатьох акціонерів, що ускладнює планування, контроль, інтерпретацію результатів |
| Модель створення та підтримки конкурентоспроможності підприємства | Цільова спрямованість на довгострокову конкурентоспроможність означає більш широкий спектр стратегічних заходів порівняно з моделлю "стратегічної прогалини" | Проблемою є визначення ключових факторів успіху та розробка заходів їх реалізації; підвищення інноваційного рівня підприємства загалом |
| Модель орієнтована на створення позитивного іміджу | Формування позитивного іміджу охоплює розробку та реалізацію заходів зі створення продукції відповідно до вимог споживачів і суспільства; застосування механізмів PR. Забезпечує довгострокове функціонування, бо підприємства з надійною репутацією мають лояльних споживачів, партнерів, широкий доступ до інвестицій та кредитів тощо | Підприємство має бути відкритою, прозорою для суспільства системою, яка служить людям. · Модель реалізує концепцію соціальної відповідальності бізнесу |
| Модель, що враховує розміри підприємств | Модель залежить від розмірів підприємств: · великі – витрачають значні кошти і час на доплановий аналіз, процес планування, оформлення та узгодження документів; невеликі – використовують спрощений варіант, бо обсяги інформації невеликі, рішення стосуються кількох осіб і не оформлюють у вигляді складної системи планових документів (планів і програм); малі – можуть мати перелік стратегій, закріплений у протоколі зборів або невеликому за обсягом плані | Систематичне стратегічне планування потребує формування й ефективного використання специфічної організаційної системи з відповідальними особами / підрозділами, які здійснюють окремі роботи 3 розробки і виконання планів |
Підходи до процесу розроблення стратегій залежно від типу керівництва на підприємстві подані в табл. 9.8.
Таблиця 9.8. Підходи до процесу вироблення стратегії
| Назва моделі | Сутність |
| Модель планування | Стратегічні рішення приймаються з використанням послідовного спланованого пошуку оптимальних ршіень для чітко визначених проблем. Цей процес є високораціональним і спирається на конкретні відомості |
| Модель інтерпретації | Підприємство інтерпретується як оточення керівництва, звідси стратегія – наслідок реалізації існуючих на підприємстві цінностей, ідей |
| Модель політична | Стратегія – результат компромісів, конфліктів, переговорів, угод і конфронтації. Втілює думки тих, хто має більше влади на підприємстві |
| Модель логічного нарощування | Стратегія є сумою стратегічних підсистем, які визначають цілі з існуючих потреб, а не з аналітичного планування |
| Модель екологічна | Стратегії наперед визначені, виживуть найкраще адаптовані до зовнішнього середовища підприємства |
| Модель проникливого керівництва | Стратегія – результат упровадження бачення керівництва і довіри до нього |
Більшість цих моделей (крім екологічної) передбачає розроблення власної стратегії, а не впровадження існуючої. Це доводить, що не існує ідеальної моделі та ідеальної стратегії й кожне підприємство має здійснювати їх вибір. Як цей вибір відбуватиметься, які вимоги і обмеження сформулює підприємство – таким і буде результат.
Існують й інші альтернативні моделі планування:
I - моделі, у яких домінує мислення (логічні, раціональні моделі).
II – моделі, у яких домінує дія (моделі прагматичного нарощування).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваційною діяльністю. Основи інноваційного менеджменту» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ІНСТРУМЕНТАРІЙ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.
