Держава, відповідно до законодавства України, забезпечує пряме бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону). Ці видатки містяться в захищених статтях видатків Державного бюджету України. Вони поділяються на базове та програмно- цільове фінансування.
Базове фінансування забезпечує:
• фундаментальні наукові дослідження;
• пріоритетні напрями досліджень (наприклад, в інтересах національної безпеки та оборони);
• розвиток інфраструктури наукової й науково-технічної діяльності;
• збереження наукових об'єктів, що є національним надбанням;
• підготовку наукових кадрів.
Перелік закладів (наукових установ та ВНЗ), які отримують базове фінансування для здійснення наукової та науково-технічної діяльності, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Програмно-цільове фінансування здійснюється переважно на конкурсній основі. Воно надається на реалізацію:
• науково-технічних програм й окремих розробок, які спрямовані на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;
• найважливіших прикладних науково-технічних розробок, що виконуються за державним замовленням;
• проектів, які виконуються в межах міжнародного науково- технічного співробітництва.
Підтримка фундаментальних наукових досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук, які здійснюються науковими установами, ВНЗ, окремими науковцями, забезпечується державним фондом фундаментальних досліджень. Кошти фонду розподіляються на конкурсній основі.
Основним засобом реалізації пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки є державні наукові та науково-технічні програми. Державні програми формуються центральними органами виконавчої влади на основі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах, їх обсяги фінансування щорічно визначаються Верховною Радою України при прийнятті Закону України "Про державний бюджет".
Про важливість державного фінансування інноваційної діяльності свідчать такі факти [ЗО]. Практично в усіх рейтингах соціально-економічного розвитку країн світу чільні позиції належать скандинавським країнам. Своїм успіхом вони значною мірою зобов'язані ефективній державній інноваційній політиці. Зокрема, за часткою витрат на НДДКР від ВВП (дані 2006 р.) вони посідають перші місця у світі [30]: Швеція – 3,86%; Фінляндія – 3,48%; Японія – 3,3%; США – 2,62%; ФРН – 2,46. Для порівняння: в Україні законодавчо встановлено державне фінансування НДДКР в обсязі 1,7% ВВП, проте цього показника жодного року не було досягнуто. Це при тому, що ВВП Фінляндії чи Швеції (тим більше ФРН, Японії чи США) набагато більший за український.
Результати такої політики не забарилися швидко проявитися. Фінляндія (населення 5,2 млн осіб), лісові ресурси якої становлять 0,5% світових, завдяки інноваційним технологіям виготовляє 25% світового обсягу високоякісного паперу. У процесі його екологічного виробництва покривається 20% енергетичних потреб і 10% потреб в електричній енергії всієї держави. Товарообіг фінської фірми "Nokia" (52 тис. працівників) більший, ніж російського "Газпрому" [30], і практично дорівнює бюджету України.
Фінляндія і Швеція, разом із Сінгапуром і Південною Кореею, є світовими лідерами за часткою населення з вищою освітою, а в Україні цілеспрямовано формується думка, що у нас надлишок працівників з вищою освітою. Розрив у доходах 20% найбагатших і 20% найбідніших у Швеції і Фінляндії становить 3 рази (у США 8) [ЗО]. Цим успіхам вони зобов'язані, насамперед, стратегії інноваційного прориву (інноваційного випередження) у поєднанні з соціальною орієнтацією економічного розвитку.
Крім наведених, до заходів державного стимулювання і регулювання інноваційної діяльності відносять: кредити, податкові та амортизаційні пільги; коригування антимонопольного законодавства; зовнішньоекономічні преференції; інформаційно-консультативну підтримку тощо. До них також належать: промислове охоронне право приватної та інтелектуальної власності, законодавче закріплення інтелектуальної власності та правове регулювання її використання, створення вузівсько-промислових дослідницьких центрів.
Обов'язковою умовою формування ефективного механізму функціонування економіки на засадах інноваційного розвитку є інноваційна інфраструктура – сукупність політичних, економічних, правових, управлінських, фінансових, інформаційних, наукових та інших інститутів ринку інновацій, що створюють умови для ефективної реалізації інноваційної діяльності [23]. Основні функції інноваційної інфраструктури подано на рис. 1.10.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління інноваційною діяльністю. Основи інноваційного менеджменту» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Державне фінансування інноваційної діяльності“ на сторінці 1. Приємного читання.
