Ліс – це біогеоценоз, який складається з великої кількості компонентів, пов'язаних між собою і взаємообумовлених. Так, деревні породи та інші вищі рослини весь час знаходяться в залежності від ґрунту, атмосфери, тваринного світу і мікроорганізмів. Хімічний склад грунту, його волога і фізичні властивості впливають на ріст, розвиток деревних порід, на їх плодоношення, на технічні властивості деревини, на їх відновлення, на ріст і розвиток іншої рослинності. В свою чергу, рослинність визначає якість і кількість органічної речовини в ґрунті, впливає на його фізичні та хімічні властивості. З впливом лісу тісно пов'язаний підзолистий процес, внаслідок якого формуються кислі підзолисті ґрунти. Корені деревних порід, глибоко проникаючи у ґрунт, створюють кращі умови для аерації та водопроникності ґрунтових горизонтів, змінюють їх вологоємкість, покращують структуру, інтенсивно поглинають поживні речовини з глибоких ґрунтових горизонтів. Між ґрунтом та рослинністю весь час відбувається кругообіг. З різних шарів грунту у надземну частину рослин виносяться хімічні елементи, які потім повертаються до грунту у вигляді рослинного опаду.
Таблиця 16.1
Характеристика лісистості України
| АР Крим | 2700 | 308,7 | 11,4% | 19% |
| Вінницька | 2650 | 351,4 | 13.3% | 15% |
| Волинська | 2010 | 632,4 | 31,3% | 36% |
| Дніпропетровська | 3190 | 152,8 | 4,8% | 8% |
| Донецька | 2650 | 185,5 | 7,0% | 12% |
| Житомирська | 2980 | 989 | 33,1% | 36% |
| Закарпатська | 1280 | 652,9 | 51,0% | 55% |
| Запорізька | 2720 | 105,4 | 3,9% | 5% |
| Івано-Франківська | 1390 | 576,7 | 41,5% | 48% |
| Київська | 2890 | 632,2 | 21,9% | 24% |
| Кіровоградська | 2460 | 158,8 | 6,5% | 11% |
| Луганська | 2670 | 282,9 | 10,6% | 16% |
| Львівська | 2180 | 626,4 | 28,7% | 30% |
| Миколаївська | 2460 | 94,9 | 3,9% | 7% |
| Одеська | 3330 | 195,3 | 5,9% | 9% |
| Полтавська | 2880 | 236,2 | 8,2% | 15% |
| Рівненська | 2010 | 731,7 | 36,4% | 41% |
| Сумська | 2380 | 403,8 | 17,0% | 20% |
| Тернопільська | 1380 | 192,4 | 13,9% | 20% |
| Харківська | 3140 | 372,7 | 11,9% | 15% |
| Херсонська | 2850 | 132,4 | 4,6% | 8% |
| Хмельницька | 2060 | 262,7 | 12,8% | 17% |
| Черкаська | 2090 | 319,3 | 15,3% | 16% |
| Чернівецька | 810 | 237,8 | 29,4% | 33% |
| Чернігівська | 3190 | 656,6 | 20,6% | 22% |
| Всього по Україні | 60350 | 9490,9 | 15,7% | 20% |
Лісам властива тенденція до морфологічної та біологічної стійкості на основі саморегуляції. Виражається це в тому, що вони протягом тривалого часу зберігають свої типові риси. Наприклад, окремі типи лісів Колхіди (Росія, Грузія) – каштанові, дубові, букові ліси, ліси з сосни піцундської – існували ще у третинному періоді. Але стійкість лісу не означає його статичність. Навпаки, ліси слід розглядати як природну динамічну саморегулюючу систему. У ній безперервно йде обмін речовин, циркуляція потоків енергії, відбувається процес оновлення, проходять зміни росту і розвитку всіх компонентів, диференціація дерев і деревостанів тощо. Ліс постійно змінюється як у просторі, так і у часі.
В залежності від походження, ліси бувають:
• природними – виникають з насіння або шляхом вегетативного розмноження на відкритих територіях, на яких ліс зник внаслідок стихійних природних явищ (пожеж, буреломів, вітровалів, поширення шкідників і хвороб) та діяльності людини;
• штучними – створюються людиною практично на тих же територіях що і природні.
Природні ліси займають основні площі на планеті. Вони бувають корінними та похідними.
Корінні ліси – це ліси, які дуже тривалий час розвиваються на одному місці без заміни однієї деревної породи іншими.
Вони довговічні, здатні до самовідновлення, складаються із деревних порід, біологічні властивості яких найбільш повно відповідали у минулому і відповідають нині клімату, грунтам, водному режиму. Подібні ліси утворюють основні лісотвірні породи – дуб, бук, ялина, сосна та інші.
Похідні ліси – це ті, які змінені під впливом стихійних сил або діяльності людини.
Вони виникають, наприклад, після значних пожеж, вирубки лісу. На місці відмічених вище довговічних лісів виникають недовговічні з берези, осики, граба. Похідні ліси здатні повертатись до стану корінних у результаті природної зміни деревних порід або завдяки господарським заходам. Деревостани вегетативного походження створюються із порості від пенька, а насіннєвого – з насіння. Перші, за звичай, менш продуктивні ніж другі. На Україні значна частина дубових лісів Лісостепу та Степу є вегетативного походження, внаслідок чого характеризуються меншою продуктивністю ніж насіннєві.
Штучні ліси висаджуються людиною і потребують постійного догляду за собою. В Україні близько 60 % лісів є штучно створеними. Саме з появою штучних лісів пов'язане виникнення лісівництва. Це пояснюється необхідністю отримання людиною величезної кількості деревини для різних цілей, які в окремі періоди розвитку цивілізації істотно змінювались. Розвиток техногенної цивілізації призвів до того, що запасів деревини, які давали природні ліси, стало недостатньо. Підвищена потреба у деревині, необхідність її отримання поблизу населених пунктів (це значно здешевлювало вартість), вимоги до деревини певних порід, конкретних розмірів – все це стало потужним поштовхом розвитку штучних лісів. Лісівництво забезпечує наукові основи створення лісових насаджень, розробку методів їх вирощування і експлуатації, а це, в свою чергу, призводить до необхідності вивчення природи лісів.
Перші наукові роботи з окремих питань лісівництва з'явились у Західній Європі у XVIII столітті. Так, відомий шведський вчений К. Лінней написав книжку “Hortus Cliffortianus (Опис саду Кліффорда)”, де виклав деякі основи лісорозведення. Французький дослідник Дюамель дю Монсо присвятив багатотомну працю висвітленню багатьох напрямів лісогосподарської діяльності. Значний внесок у розвиток лісівництва внесли німецькі вчені. Ф. Пфейль у своїх роботах наголошував на необхідності врахування біологічних особливостей деревних порід при проведенні лісогосподарських заходів, Г. Гартиг розробив класичну схему чотирьохприйомної поступової рубки, Р. Котти створив перше керівництво з вирощування лісу. В Росії перші роботи з лісівництва пов'язані з іменем М. В. Ломоносова. Саме він звернув увагу на взаємозв'язок лісу та грунту. В подальшому відомі праці Ф. Г. Фокеля, А. Г. Болотова, В. М. Татіщева, С. П. Крашеніннікова, А. А. Нартова, М. В. Шелгунова, А. Ю. Теплоухова, К. Ф. Тюрмера, A. Р. Варгаса де Бедемара, О. Ф. Рудзкого, Д. М. Кравчинського, Ф. К. Арнольда, В. Я. Добровлянського, М. К. Турського тощо. Значним етапом у розвитку лісівництва стали роботи Г. Ф. Морозова. Його ідеї та результати досліджень знайшли своє концентроване вираження у класичній роботі “Вчення про ліс” (1912 р.), яка, власне, була сукупністю лекцій, що автор читав студентам. Наукові напрацювання основних розділів даної праці – “Вступ до біології лісу”, “Біологія лісових порід. Вчення про лісівничі властивості деревних порід”, “Біологія насаджень. Вчення про лісівничі властивості насаджень”, “Біологія типів насаджень. Порівняльна оцінка факторів лісоутворення”, “Динаміка і систематика лісу” – широко використовуються і донині у практиці ведення лісового господарства і при підготовці фахівців-лісоводів.
В Україні початок степового лісорозведення, що особливо важливо для такої малолісної держави, пов'язують з діяльністю В. Є. Граффа, який працюючи лісничим Велико-Анадольського лісництва (нині Донецька область), саме тут розпочав роботи зі створення лісового масиву площею 157 га. Значення цієї роботи полягає в тому, B. Є. Графф не лише створив насадження, але і розробив принципи та технології створення лісів у степу – на території, невластивій для лісових екосистем. Нині Велико-Анадольське лісництво займає площу 2700 га. Крім того, в Україні відомі роботи зі створення лісів, які проводили І. Данилевський і А. Легкоступа на Слобожанщині (Харківська і Сумська обл.), В. Ломиковський – на Полтавщині, В. Скаржинський – на Херсонщині, Е. Головкевич – на Галичині, В. Огієвський – на Сумщині, В. Дубровинський – на Рівненщині тощо. Великий вклад у розвиток лісівництва зробив український вчений Г. М. Висоцький. Цілеспрямовані, комплексні дослідження з питань степового лісорозведення зробили його класиком не лише лісівництва, але й кліматології, гідрології, грунтознавства. Саме ім'я цього видатного лісовода носить Український науково-дослідний інститут лісівництва і агролісомеліорації. Основи української лісотипологічної школи, порівняльної екології рослин заклав відомий вчений П. С. Погребняк. Крім того, він обгрунтував гіпотезу походження степів як наслідок впливу ценологічного фактору, вивчав особливості кругообігу речовин у грунтах під листяними лісами, створив вчення про природу родючості лісових ґрунтів.
При проведені науково-дослідних робіт у лісових екосистемах частіше предметом досліджень є їх певний компонент або частина компонентів. При цьому досліджується їх стан, значення, взаємозв'язки та взаємовплив, динаміку під впливом тих чи інших чинників.
Лісова рослинність широко поширена на Земній кулі у різноманітних її регіонах, зростає навіть у екстремальних умовах тундри та пустелі, тому вона характеризується великим розмаїттям. У процесі еволюції у дерев виробились і генетично закріпились специфічні пристосування до умов середовища, до співжиття з іншими рослинними, а також тваринними організмами. У дослідників не виникає сумнівів при віднесенні тих чи інших рослин до лісової рослинності, але досить часто викликають суперечки при класифікації рослинних угруповань і віднесенні частини їх до лісів. Основним критерієм віднесення того чи іншого деревного угруповання до лісу є ступінь зімкнутості крон.
Зімкнутість пологу деревостану – це відношення суми площ горизонтальних проекцій крон дерев (без врахування їх перекриття) до загальної площі деревостану, яке виражається в відсотках або долях одиниці.
Існує дві методики визначення того є дане рослинне угруповання лісом чи ні. Так, у розвинених країнах до лісів відносяться угруповання у яких зімкнутість деревного ярусу не менше 20 %, а в країнах, що розвиваються, – не менше 10 %. Таким чином, за останньою оцінкою до лісів відносяться площі зайняті деревною та чарниковою рослинністю у лісотундрі або саванах. За матеріалами FAO лісистість Африки становить 21,4% (до речі, це вище, ніж в Україні), оскільки до лісів віднесені площі саван. Інші джерела оцінюють лісистість цього континенту лише у 7,5 %. Частина дослідників вважають, що, скажімо, ліси саван не є у прямому сенсі лісами, оскільки вони дуже зріджені, дерева в них низькорослі та ростуть на фоні розвинутого трав'янистого покриву. До аргументів на користь цього відносять також той факт, що у таких угрупованнях не створюється специфічне лісове середовище. Загалом, подібні території займають проміжне місце між зімкнутим лісом і безлісими територіями. В Україні лісові насадження, зімкнутість яких менше 40 %, вважаються рідинами. Вони потребують або реконструкції, або доповнення, або вирубання та створення повноцінних лісових культур.
Формуючись під впливом кліматичних умов, лісова рослинність істотно їх змінює як в самому лісі, так і на прилеглих територіях. В першу чергу змінюється режим освітлення, адже до поверхні ґрунту у лісі доходить у 3 – 20 раз менше сонячної радіації, ніж на відкритих площах. Внаслідок цього під наметом деревних порід температура повітря та випаровування вологи з поверхні грунту влітку значно нижчі, а вологість повітря вища на 9 – 15 %, ніж на відкритій місцевості. Крім того, у лісі спостерігається менше промерзання ґрунту взимку, нижча швидкість вітру, більше накопичення снігу та більш повільне танення його навесні. Ці та інші фактори призводять до формування специфічного лісового середовища.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фітоекологія з основами лісівництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 16. ОСНОВИ ЛІСІВНИЦТВА“ на сторінці 2. Приємного читання.
