У різні періоди життя рослини по різному переносять недостачу вологи, такий період називається критичним. Більшість рослин найбільш вразлива в період утворення генеративних органів. Різні рослини в одних і тих же умовах по різному переносять відсутність ґрунтової вологи. Це залежить від сисної сили клітин кореневої системи. Наприклад, високим осмотичним тиском клітин коренів відрізняються рослини тундри, що зростають на засолених ґрунтах і у посушливих регіонах. Один і той же вид, що зростає у тундрі і середніх широтах має на півночі сисну силу, більшу на 10 – 20 %. Має значення розмір кореневої системи. Так, однолітні сіянці дуба мають загальну довжину коренів 114 м, ясена – 186 м, тоді як довжина надземної частин складає 20 – 25 см. У деяких рослин пшениці в період дозрівання насіння загальна довжина коренів сягає 64 – 80 км. Важлива також глибина проникнення коренів у ґрунті. Наприклад, довжина коренів верблюжої колючки (рис. 5.3) за люцерни може досягати водоносних горизонтів на глибині 18 м. При досягненні горизонту відбувається розвиток кореневої системи на глибині.
Рис. 5.3. Коренева система верблюжої колючки та сосни звичайної (а – на сфагновому болоті, б – на піщаному грунті)
Інший фактор, який визначає водний баланс рослин – її витрати, що відбуваються під час транспірації. У рослин виробилися захисні пристосування від високих температур і нестачі води:
• здатність продихів закриватися при нестачі води або їх глибоке розташування у листках;
• скидання листя і окремих пагонів (джузган, саксаул);
• зменшення площі транспірації (у ковили листя скручується у трубочку);
• часткова або повна редукція листків (колючки у кактусів і верблюжої колючки, шиловидні вирости у білого саксаулу, лусочки у ялівця козацького);
• виникнення пристосувань, які зменшують випаровування або затримують транспіраційну вологу (густі волоски на листках коров'яку, глянцева поверхня листя у брусниці, блискучі лусочки у лоха сріблястого, випаровування ефірної олії для зниження нагрівання листка, кристали мінеральних солей у солянок, утворення воскового і смолистого покриву для зменшення випаровування, утворення щільних покривних тканин);
• регулювання випаровування шляхом добових рухів пагонів і листків (молокан дикий);
• перебудова життєвих ритмів (ефемероїди);
• періодичне призупинення і відновлення розвитку декілька разів протягом вегетаційного періоду (деякі види осок);
• здатність накопичувати вологу у своїх вегетативних органах (алое, кактуси).
Таким чином, в процесі еволюції у рослин виробилися різноманітні пристосування до умов існування, пов'язаних з вологою. Тому їх почали розділяти на певні групи по вибагливості до вологи.
Гідрофіти (від грецьк. higros – вода, phiton – рослина) – рослини, які зростають у водному середовищі.
Це рослини, які ростуть частково або повністю зануреними у воду, наприклад ряска, рогіз, стрілолист, латаття, глечики. Оскільки у воді створюються специфічний температурний режим, режим освітлення і насиченості газами та поживними речовинами, у гідрофітів виробились специфічні пристосування:
• розвинута відносно велика поверхня листків;
• всі органи вкриті слизом для запобігання вимивання солей;
• слабко розвинуті механічні тканини;
• всі органах мають повітряні об'єми;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фітоекологія з основами лісівництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5. ВОЛОГІСТЬ ЯК ЕКОЛОГІЧНИЙ ФАКТОР“ на сторінці 4. Приємного читання.
