Розділ 5

Майя та інші Арлекіни називали своїх ворогів Табула, бо ця організація вважала людську свідомість чистим аркушем паперу, на якому можна було нашкрябати свої гасла, сповнені страху та ненависті. Тимчасом як члени Табула вважали, що все можна поставити під контроль, Арлекіни культивували філософію випадковості. Інколи вони робили свій вибір, кидаючи кості або користуючись генератором чисел.

Непарне число означає поворот ліворуч, пригадала Майя. Парне — праворуч. Вона натиснула на кнопку, і коли на дисплеї висвітилося число 365, повернула ліворуч і попрямувала Центральною вулицею повз Ґоґан-Плейс[2].

Через десять хвилин Майя дісталася Парка Колумба — прямокутного шматка асфальту з жалюгідно-кволими деревами за кілька кварталів на схід від Чайна-тауну. Ґабріел полюбляв бувати в цьому парку під вечір, коли там збиралося багато літніх китайців. Вони були членами всіляких земляцтв, організованих за принципом «хто з якої провінції чи села походить». Вони про щось теревенили, підкріплювалися закусками, принесеними в пластикових коробках та пакетах, і розважались іграми в китайське доміно та інколи в шахи.

Голліс Вілсон сидів на парковій лавці. На ньому була чорна шкірянка, що приховувала автоматичний пістолет сорок п’ятого калібру, придбаний у Дмитрія Аронова. Коли Майя вперше зустріла Голліса в Лос-Анджелесі, він носив численні кіски по плечі завдовжки та стильний одяг. У Нью-Йорку ж Віккі коротко підстригла його, і він навчився арлекінському правилу ховатися: треба завжди мати на собі або носити з собою щось таке, що є фальшивою посвідкою особи. Того дня він прикріпив до своєї шкірянки два значки з написами Хочеш схуднути? Спробуй засоби «Гербалайф»! Нью-йорківці, щойно забачивши їх, одразу ж відверталися.

За той час, що Голліс оберігав Ґабріела, він устиг вивчити незшиту ксерокопію книги «Шлях Меча» що містила роздуми про бойове мистецтво, написані Горобцем — легендарним японським Арлекіном. Майя виросла з цією книжкою, а її батько постійно повторював відомий вислів Горобця, що Арлекін мусить завжди «культивувати хаотичність і випадковість». Її дратувало, що Голліс намагався заволодіти цією книгою, яка була головним складником її підготовки.

— Скільки ти вже тут сидиш? — спитала вона.

— Десь дві години.

Вони подивилися через парк на інший ряд лав, де Ґабріел грав у шахи з літнім китайцем. Мандрівник теж змінив свою зовнішність за час перебування в Нью-Йорку. Віккі підстригла його дуже коротко, і зазвичай він носив в’язану шапочку та затемнені окуляри. Коли вони вперше зустрілися в Лос-Анджелесі, Ґабріел мав довге каштанове волосся й недбало-невимушені манери молодика, котрий узимку займався лижним спортом, а влітку — серфінгом. За останні кілька місяців він схуд і своєю змарнілістю нагадував людину, яка щойно одужала після тривалої хвороби.

Голліс зайняв дуже добру оборонну позицію, звідки було прекрасно видно майже ввесь простір парку. Майя дозволила собі трохи розслабитись і порадіти з того, що вони й досі живі. Коли вона була маленькою, то називала ці швидкоплинні миті «діамантами». Діамантами були ті короткі проміжки часу, коли вона почувалась у достатній безпеці й могла усвідомити щось приємне чи красиве: призахідне рожеве небо, вечірні зорі або ті вечори, коли її мати подавала на стіл смакоту «роґан джош» — баранину з приправою каррі.

— Що було сьогодні вдень? — спитала вона.

— Гейб читав у спальні книжку, а потім ми трохи поговорили про його батька.

Майя уважно стежила за тим, як до Ґабріела підійшли три бабці. Вони часто сиділи на вході до парку та пропонували поворожити на долю за десять доларів. Щоразу, коли Ґабріел проходив повз них, вони простягали руки долонями вгору, права кисть під лівою, як ті жебраки, що просять милостиню. Сьогодні ж ворожки просто засвідчили Ґабріелові свою повагу — одна з них поставила на розкладний столик пластянку з чаєм.

— Не хвилюйся, — сказав Голліс. — Вони й раніше таке робили.

— Утім, це дає привід для зайвих розмов.

— Ну то й що? Його тут ніхто не знає. Ворожки просто відчувають його енергетику — от і все.

Мандрівник подякував жінкам за чай. Вони вклонились, а потім повернулися на свій пост біля входу. А Ґабріел повернувся до своєї гри.

— Аронов з’явився на зустріч? — запитав Голліс. — Судячи з його текстового повідомлення, він збирався запропонувати щось нове.

— Він спробував продати мені керамічний пістолет, який можна пронести крізь детектор металу. Схоже, що його виготовили російські спецслужби.

— Що ти йому сказала?

— Я ще не вирішила. Ми маємо зустрітися сьогодні о сьомій вечора. Потім ми поїдемо до Нью-Джерсі, щоб я змогла зробити кілька пробних пострілів.