Розділ 5

— Це — паперовий патрон із керамічною кулею. Уявіть собі, що це сучасний еквівалент системи, використовуваної в мушкетах вісімнадцятого сторіччя. Боєзаряд згоряє у два етапи й виштовхує кулю зі ствола. Щоправда, він повільно перезаряджається... — із цими словами Аронов узявся лівою рукою за пістолет і клацнув змінним стволом, установивши його в положення для стрільби. — Ви маєте змогу зробити два швидкі постріли, але вам більше й не потрібно. Куля прошиває вашу ціль, як шрапнель.

Майя відхилилася від портфеля й озирнулася довкола — чи, бува, ніхто не підглядає. Над ними нависав сірий фасад будівлі кримінального суду. На вулиці стояли припарковані поліційні авта й біло-блакитні автобуси для перевезення в’язнів. Довкола парку гудів транспорт, а від Аронова линув квітковий запах одеколону, який змішувався з легким ароматом мокрого листя.

— Вражає, еге ж? Важко не погодитись.

— Скільки?

— Дванадцять тисяч доларів. Готівкою.

— За пістолет? Яка дурниця!

— Моя люба міс Стренд! — Росіянин посміхнувся й похитав головою. — Буде важко, майже неможливо знайти іншого продавця з таким товаром. Тим більше, що нам уже доводилося мати спільні справи. Ви знаєте, що мої вироби — найвищої якості.

— Та я ж навіть не бачила, як цей пістолет стріляє!

Аронов закрив портфель і поставив його на тротуар собі під ноги.

— Якщо бажаєте, ми можемо з’їздити до мого друга в Нью-Джерсі. Він має гараж із грубими стінами. Сусідів поблизу немає. Набої недешеві, але я дозволю вам зробити два безкоштовні постріли перед тим, як ви зі мною розрахуєтеся.

— Дайте подумати.

— Сьогодні о сьомій вечора я проїду повз вуличний вхід до Центру Лінкольна. Якщо ви там на мене чекатимете, то матимете, як виняток, індивідуальну знижку до десяти тисяч доларів плюс шість набоїв надодачу.

— Індивідуальна знижка — це вісім тисяч.

— Дев’ять.

Майя кивнула на знак згоди.

— Я дам вам ці гроші, якщо все працюватиме так, як ви сказали.

Вийшовши з парку й перетнувши Центральну вулицю, Майя зателефонувала Голлісу по мобільному. Він негайно ввімкнувся, але нічого не сказав.

— Ти де? — запитала вона.

— Парк Колумба.

— Я буду там, за п’ять хвилин. — Майя кинула телефон у сумочку й узяла генератор випадкових чисел — електронний пристрій розміром із сірникову коробку, що висів у неї на шиї на шнурку.