Розділ 25

Чоловіки замовкли, бо зі сходу показався ще один гелікоптер. Він зробив коло над полем і приземлився на траву. Бун залишив Гаркнеса й пішов зустріти новоприбулих. Бокові двері розчинилися, найманець опустив короткі сходи, і з гелікоптера вийшов Майкл Корріґан.

— Добридень! — привітався він бадьорим голосом.

Бун іще не вирішив для себе, як йому називати Мандрівника — Майклом чи містером Корріґаном, і тому у відповідь просто ввічливо кивнув головою.

— Як політ?

— Без проблем. Ви готові, містере Бун?

Так, вони вже були готові. Але Бун волів би, щоб це питання йому поставив генерал Неш і ніхто інший.

— Гадаю, нам слід почекати до ночі, — сказав він. — Ціль знайти легше тоді, коли вона перебуває в будинку.

Після легкої вечері, що складалась із сочевичного супу та крекерів, клариссинки вийшли з теплої кухні й подалися до каплиці. Після того як Майя покинула острів, Еліс поновила своє добровільне мовчання, але охоче слухала церковні співи латиною. Інколи вона ворушила губами, ніби подумки співаючи разом із черницями. «Kyrie eleison. Kyrie eleison. Боже, помилуй нас».

Віккі залишилася на кухні, щоб помити посуд. Через деякий час вона побачила, що дівчинка забула свою куртку біля входу. Знову зірвався східний вітер, і в каплиці, мабуть, було вже холодно. Залишивши посуд у кам’яній раковині, Віккі вхопила куртку й поспішила надвір.

Острів являв собою замкнений світ. Коли обійти його вздовж і впоперек кілька разів, то починаєш розуміти, що єдиний спосіб відволіктися від навколишньої дійсності — це поглянути на небеса. У Лос-Анджелесі зорі ховалися за шаром брудного смогу, але тут, над островом, повітря було чистим. Стоячи біля кухні, Віккі зиркнула на серпик молодика та сяючі пилинки Молочного Шляху. Вдалині кигикнув якийсь морський птах, і йому відповіли інші.

Раптом на сході з’явилися чотири червоні цятки. Вони були схожі на спарені фари, що пливли самі по собі в нічному небі. «Літаки», — подумала Віккі. — «Та ні, це гелікоптери». Вона миттю збагнула, що мало трапитися невдовзі. Вона якраз була на церковному подвір’ї біля Лос-Анджелеса, коли Табула вчинили напад у такий само спосіб.

Намагаючись не перечепитися через гострі уламки піщаника, Віккі поспішила на нижню терасу до схожої на човен каплиці. Вона рвучко розчахнула дубові двері, і спів ураз припинився. Еліс підвелася й озирнулась.

— Сюди летять Табула на двох гелікоптерах, — повідомила Віккі. — Мерщій тікайте звідси та ховайтеся.

Сестра Маура перелякано глянула на неї.

— Куди? У комірчину до Метью?

— Відведи їх до печери відлюдника, Еліс. Ти зможеш знайти її в темряві?

Дівчинка мовчки кивнула. Вона взяла сестру Джоанну за руку й потягла її до виходу.

— А як же ти, Віккі?

— Я до вас прийду. Але спершу мушу потурбуватися про безпеку Мандрівника.

Кілька секунд Еліс мовчала, витріщившись на Віккі, а потім пішла, ведучи черниць у темряву ночі. Повернувшись до середньої тераси, Віккі побачила, що гелікоптери вже зовсім близько — їхні рожеві ліхтарі безпеки витали над островом, наче злі привиди. Чах-чах-чах — розсікали повітря лопаті.