Розділ 25

— Даруйте, сер, але ви просили повідомити, коли прибуде містер Гаркнес.

— Так, просив. Дякую, що повідомили.

Одягнувши куртку, Бун виліз із гелікоптера. Двоє найманців і пілот стояли на летовищі, палили й обговорювали пропозиції роботи в Москві. Уже три години вони чекали на невеличкому аеродромі поблизу Кіларні. Вечоріло, і пілоти-аматори, які відпрацьовували посадку проти вітру, припаркували свої літаки та пороз’їжджалися по домівках. Аеродром розташовувався в сільській місцевості й фактично являв відгороджену ділянку пасовиська. З північного боку паслися вівці, з південного — корови. У повітрі висів приємний запах скошеної трави. На відстані двохсот ярдів, прямо біля в’їзду, стояв маленький пікап з металевим верхом над кузовом. Назустріч Бунові з нього вийшов містер Гаркнес. Бун познайомився з колишнім працівником зоопарку в Празі, де вони спіймали, допитали й убили Майїного батька. Літній чоловік мав бліду шкіру та гнилі зуби. На ньому була спортивна твідова куртка та вкрита плямами військова краватка.

Бунові доводилося співпрацювати з багатьма найманцями, але в присутності Гаркнеса він почувався незатишно. Цьому дідові явно подобалося мати справу з тваринами-мутантами. Звісно, це була його робота, але Гаркнес помітно жвавішав, розповідаючи про цих потвор, виведених науковцями Братів. Колись він був маленьким чоловіком без влади та впливу, а тепер у його розпорядженні опинилися дуже небезпечні істоти. Він завжди нагадував Бунові божевільця-жебрака із гранатою.

— Добрий вечір, містере Бун. Приємно знову побачитися з вами, — мовив Гаркнес і поштиво вклонився.

— Мали якісь проблеми в дублінському аеропорті?

— Жодних, сер. Усі документи були належним чином підписані й пропечатані нашими друзями з дублінського зоопарку. Митники навіть не заглянули в клітки.

— Під час перельоту тварини не зазнали травм?

— Кожна особина виглядає цілком здоровою. Можете самі пересвідчитися.

Бун мовчки спостерігав за тим, як Гаркнес підіймає залізний верх пікапа. У ньому стояли чотири пластикові контейнери, схожі на ті, в яких зазвичай перевозять собак. Вентиляційні отвори було закрито щільною металевою сіткою, і всі чотири ящики смерділи сечею та протухлою їжею.

— Коли ми прибули в аеропорт, я їх погодував, і цього буде досить. Голод завжди є найкращим способом налаштувати їх на виконання тих завдань, для яких їх створено.

Гаркнес ляснув долонею по контейнеру. Звідти донісся хриплий гавкіт, і відразу ж озвалися мутанти і в інших ящиках. Вівці, що паслися неподалік, почувши цей гавкіт, замекали й кинулися тікати.

— Злостиві створіння, — задоволено проказав Гаркнес, оголивши свої гнилі зуби.

— А один на одного вони не нападають?

— Нечасто. Ці тварюки генетично запрограмовані на вбивство, але вони мають також властивості, притаманні їхньому виду. Оцей мутант у зеленому контейнері — ватажок, а інші три є його помічниками. Вони нападуть на свого боса тільки тоді, коли відчують його слабкість.

Бун помовчав, а потім глянув на Гаркнеса.

— А ви самі здатні їх контролювати?

— Так, сер. У пікапі є великі кліщі та електрошокер, призначений для корів та биків. Тож це — не проблема.

— А що трапиться, коли ми їх випустимо?

— Загалом, містере Бун... — Гаркнес зам’явся й опустив очі, — гвинтівка — найкращий засіб спілкування з ними після того, як вони впораються зі своєю роботою.