Розділ 19

— Щось ви нерішучі. Чи погано підготовлені? — звернулася вона до Майї. — Кілька дюймів нижче — і ваш бойфренд загинув би.

— Це — Ґабріел Корріґан, — відказала Майя. — Він є Мандрівником, як і його батько. А ви його ледь не вбили.

— Я ніколи й нікого не вбиваю випадково.

Ґабріел глянув на ніж, що стримів із стіни.

— А ви хто, в біса, така?

— Перед тобою Благословенна Мати, одна з останніх живих Арлекінів.

— А, зрозуміло. Арлекіни... — вимовив Ґабріел з огидою.

— Я знаю Майю відтоді, коли вона ще була дівчинкою, — сказала Благословенна Мати. — Це я навчила її вдиратись у приміщення. Їй завжди кортіло бути такою, як я, проте, вочевидь, для цього їй іще треба вчитись і вчитись.

— Що ви тут робите? — спитала Майя. — Липа гадає, що ви загинули.

— Так, я хотіла вмерти. — Благословенна Мати зняла чорну шаль і згорнула її вчетверо. — Після того як Шип потрапив у пастку в Пакистані, я второпала, що серед нас є зрадник. Твій батько мені не повірив. Хто був зрадником, Майє? Ти знаєш?

— Знаю. Пастир. Я вбила його.

— Чудово. Сподіваюся, перед смертю він добряче помучився. Я прибула на цей острів приблизно чотирнадцять місяців тому. Коли померла абатиса, черниці обрали мене своїм тимчасовим керманичем. — Вона знову презирливо гмикнула. — Клариссинки живуть простим і побожним життям.

— Отже, ви злякалися, — сказав Ґабріел. — І сховались у цьому монастирі.

— Який ви нетямущий молодик! Мені за вас аж соромно. Мабуть, вам треба ще трохи повправлятись у перетині бар’єрів. — Благословенна Мати пройшла до протилежної стіни, витягла з неї ножа та сховала в піхви під накривалом. — Бачите вівтар перед вікном? У ньому міститься рукопис, автором якого здогадно був святий Колумба. Мій Мандрівник забажав познайомитися з тією книгою, і мені довелося супроводжувати його аж сюди.

Ґабріел радісно кивнув і ступив кілька кроків уперед.

— І цим мандрівником є...

— Є твій батько, звісно. Він тут. Я його захищаю.