Розділ 16

— Я не знаю напевне, Віккі. Зазвичай, коли ти не хочеш, аби тебе вислідили, є два можливі варіанти дій. Треба зробити щось старомодне, щось дуже примітивне, щоб тебе не помітили. Або діяти в протилежному напрямку й використовувати технологію, яка на ціле покоління випереджає наявні стандарти. І в першому випадку, і в другому Великій машині буде дуже важко опрацювати інформацію.

Перший помічник повернувся на камбуз і зробив широкий жест рукою.

— Капітан Вандерґау переказує вам свої привітання й просить вас пройти за мною до безпечнішого приміщення.

Майя, Віккі й Еліс увійшли до харчової комори судна. Помічник капітана, якому допомагав кухар-яванець, пересунув припаси так, що трьох безквиткових пасажирок затулила стіна з картонних ящиків. Потім клацнули залізні двері — і вони лишилися самі.

Флуоресцентна лампочка на стелі випромінювала різке сталево-сіре світло. Майя тримала свій револьвер у кобурі на литці. Її арлекінський меч та самурайський меч Ґабріела лежали поруч, витягнуті з піхов. Хтось швидко пройшов по проходу на горішньому поверсі, і крізь стелю почулося різке клацання. Еліс Чен майже впритул присунулася до Майї.

«Чого їй від мене треба? — подумала Майя. — Я — остання людина у світі, від якої вона може чекати співчуття або симпатії». Вона пригадала, як батько розповідав їй про свою подорож через Південний Судан. Після того як він провів день у таборі біженців разом з місіонерами, до нього причепився маленький хлопчик, батьки якого загинули на війні. Цей хлопчик ходив за ним усюди, як мале собача. «Усі живі істоти прагнуть вижити, — пояснив батько. — Якщо діти втратили родину, то вони шукають найсильнішого, хто міг би їх захистити...»

Двері розчинились, і долинув голос першого помічника: «А це — харчова комора».

«Зрозуміло», — відповів чоловік з лондонським акцентом. Це було єдине слово, але манера його мовлення нагадала Майї про деякі особливості Британії. Не хвилюйся, приятелю, усе гаразд — ось що означало це слово. А ще їй згадалися садочки з керамічними гномиками, чіпси, горішки... Майже без затримки двері зачинились, і це означало: митний огляд завершено.

Вони почекали ще трохи, і нарешті в коморі з’явився капітан Вандерґау. Він розібрав стіну з картонних ящиків і сказав:

— Приємно було з вами познайомитися, пані, але настав час прощатись. Ідіть, будь ласка, за мною. Човен уже прибув.

Поки дівчата переховувались у коморі, впав густий туман. Палуба була мокрою, а поручні рясно вкрилися краплями води. «Принц Вільгельм Оранський» стояв на швартовах у доках східного Лондона, однак капітан Вандерґау швидко провів нелегальних пасажирок на правий борт судна, де, прикріплений двома нейлоновими линвами, гойдався на хвилях вузький човен. Дерев’яний, близько сорока футів завдовжки, він призначався для мілководдя. Посередині човна була рубка з ілюмінаторами, а за нею — відкрита палуба. Майї часто випадало бачити в Лондоні такі вузькі човни, коли вона переїжджала через той чи той канал. Люди жили в таких човнах або використовували їх як місце для відпочинку на вихідні.

Біля стерна стояв бородань у чорному макінтоші й тримався рукою за важіль. Голову його закривав капюшон, від чого він був схожим на монаха-інквізитора. Чоловік махнув рукою — Спускайтеся сюди! — і Майя побачила, що з борту судна вже звисала мотузяна драбина.

Лише за кілька секунд Майя та Еліс спустилися з палуби в човен. Віккі ж натомість злазила вниз набагато обережніше, міцно тримаючись за деревині східці й раз у раз позираючи на човен. Нарешті її ноги торкнулися палуби, і вона відпустила драбину. Бородань у капюшоні, якому Майя вже встигла придумати ім’я Містер Макінтош, нахилився й запустив двигун.

— Куди поїдемо? — поцікавилась Майя.

— Ми попливемо каналом до кварталу Кемден-таун, — відповів бородань. Він мав сильний акцент мешканця східного Лондона.

— Нам краще зайти в рубку?

— Якщо вам холодно, то зайдіть. Про камери непокоїтись не треба. У тому місці, куди ми їдемо, камер немає.

Віккі зайшла до маленької рубки, де в литій залізній грубці палало вугілля. Еліс теж подалась туди, але потім вийшла й почала досліджувати камбуз, навіс та обшивку з горіхового дерева.

Майя вмостилася біля стернового. Містер Макінтош розвернув човен і спрямував його проти течії. Напередодні після сильного дощу потужні потоки води промили міську стічну систему, і Темза стала темно-зеленою. Через густий туман видимість упала до десяти футів у будь-якому напрямку, але бородань був здатен вести човен без видимих орієнтирів. Вони пропливли повз бакен, що видавав різкий металевий дзенькіт, і Макінтош ствердно кивнув головою.

— У холодні дні він звучить як старий церковний дзвін.