Розділ 9

Вона злегка доторкнулася до його плеча, і Ґабріел обережно поклав тіло Софії на підлогу. За кілька секунд вони вже поспішали до площадки сходів, де на них чекала решта групи. Віккі, вжахнувшись, розкрила рота, коли побачила кров на куртці Ґабріела, а Еліс ледь не кинулася навтікача. Вона перелякано закрутила головою, озираючись у різні боки. Майя відчула, про що тієї миті думала дівчинка: «Хто ж мене тепер захистить?»

— Що сталося? — запитала Віккі. — Де Софія?

— Її вбили Табула. Вони женуться за нами слід у слід.

Віккі злякано піднесла руку до рота, а Назу явно закортіло накивати п’ятами.

— Приїхали, — сказав він. — Я в цю гру більше не граю.

— Ти не маєш вибору. Коли йдеться про Табула, то ти тепер — її чергова жертва. Нині ми перебуваємо якраз під станцією. Ти мусиш вивести нас звідси назад, на вулицю, — сказала Майя й додала, звертаючись до решти: — Буде важко, але нам усім слід триматися вкупі. Якщо комусь із нас трапиться загубитися, то зустрінемося завтра вранці біля Непорочних Дітей.

Переляканий Наз повів групу вниз по тунелю з електрокабелем на стелі. Здавалося, величезна вага всієї станції тисне на них і заштовхує дедалі глибше в землю. З темряви вигулькнули ще одні сходи — дуже вузькі — і Наз рушив ними. Повітря в цьому тунелі було теплим, вогким. Уздовж стін тяглися дві білі рури фути зо два діаметром.

— Це парогін, — пробурмотів Наз. — Не торкайтеся.

Рухаючись уздовж рур, утікачі пройшли крізь двоє сталевих захисних дверей і потрапили до службової кімнати з високою стелею. Тут сходилися докупи чотири великі парові рури з різних ділянок підземки; тиск контролювали манометри з нержавіючої сталі та стравлювали запобіжні клапани. З тріщини в стелі текла смердюча вода й капала вниз.

Повітря в кімнаті було затхлим і відгонило цвіллю — яку теплиці для тропічних рослин.

Майя зачинила за собою сталеві двері й озирнулася. Її батько назвав би це приміщенням «глухим каньйоном», тобто місцем зі входом і без виходу.

— І Що тепер, — спитала вона.

— Не знаю, — відповів Наз. — Я просто хочу втекти.

— Не бреши, — сказала Майя. — Ти навмисне завів нас сюди.

Вона витягла меч і міцно затиснула Т-подібне руків’я в долоні. Не встиг Наз отямитись, як Майя вхопила його за куртку, хряснула об стіну й приставила лезо до горла.

— Скільки вони тобі заплатили?

— Ніскільки! Ніхто мені нічого не платив!

— У цих тунелях немає камер спостереження. Але Табула все одно від нас не відстають. І тепер ти завів нас у ще одну пастку.

Ґабріел наблизився до неї.

— Відпусти його, Майє.