Розділ 9

— Десь тут. Їй-Богу. Дивіться — може, хтось помітить жовту лампочку.

Цієї миті почувся глухий гуркіт, схожий на далекий грім, і в тунелі показалися фари потягу, що наближався.

— На сусідню колію! Мерщій! — скрикнув Наз. Не чекаючи інших, він перескочив через третю рейку до сусідньої колії.

Усі пострибали слідком за ним, окрім Софії. Старенька виглядала змореною та трохи розгубленою. Коли вогні поїзда були вже близько, вона ризикнула та ступила прямо на дерев’яний кожух третьої рейки. Але той витримав її вагу. Мить — і жінка приєдналася до решти групи.

Наз кинувся вперед по колії та невдовзі повернувся з тріумфальним виразом обличчя.

— Ну от. Нарешті я знайшов двері, що ведуть на сходи. Тепер просто йдіть за мною і...

Решта його слів потонули в гуркоті ще одного потяга, що мчав по сусідній коли. Повз Майю пронеслися миттєві спалахи-образи людей у вікнах: дідок у в’язаній шапочці, дівчина з кісками — і поїзд зник так само миттєво, як і з’явився. Обгортка з-під ласощів, що вилетіла з вікна, повільно впала на підлогу, як сухий листок.

Вони підійшли до розв’язки, що вела в трьох різних напрямках. Наз звернув праворуч, і незабаром вони опинилися перед дверима, освітленими єдиною лампочкою. Піднявшись по трьох металевих східцях, він увійшов до ремонтно-експлуатаційного тунелю, а за ним рушили Еліс та Віккі. Голліс, піднявшись сходами, зупинився та скрушно похитав головою.

— Не так швидко. Софія втомилася.

— Знайди безпечне місце. Почекайте нас там, — сказала Майя. — Ми з Ґабріелом допоможемо їй.

Майя знала, що в такій ситуації її батько пожертвував би рештою групи заради Мандрівника, але вона не могла вдатися до його стратегії. Ґабріел і не думав залишати когось у тунелі, тим паче жінку, котра була його Керманичем. Майя глянула в тунель і побачила, як Ґабріел узяв рюкзак Софії та начепив собі на спину. Коли він подав їй руку, бабця жваво замотала головою, наче заперечуючи: «Не треба мені допомагати!» Вона була ступила кілька кроків, аж раптом темряву прорізав тонкий лазерний промінь.

— Пригніться! — скрикнула Майя. — При...

Пролунав постріл, і куля вп’ялася в спину Софії. Керманич упала долілиць, потім скочила на ноги — і звалилася на підлогу. Майя витягла револьвер і вистрелила в темряву тунелю, а тим часом Ґабріел підхопив Софію та побіг до сходів. Майя побігла слідком, потім, зупинившись в одвірку, знову вистрелила. Лазерний промінь зник, і чотири темні постаті розчинилися в темряві.

Майя розломила револьвер та ежектором повиштовхувала гільзи. На ходу заряджаючи нові набої, вона швидко ввійшла до експлуатаційного тунелю з цегляними стінами й побачила, що Ґабріел стоїть навколішки, обхопивши обм’якле тіло Софії. Його куртка була в крові.

— Вона ще дихає?

— Софія померла, — відповів Ґабріел. — Коли я обійняв її, вона вже помирала, і я відчув, як Світло покинуло її тіло.

— Ґабріеле...

— Я відчував, як вона помирала, — повторив Ґабріел. — Схоже на те, немов вода протікає крізь пальці. І я не зміг її втримати... Не зміг зупинити...

Він сильно тремтів.

— Ґабріеле, Табула десь поруч, — сказала Майя. — Ми не можемо тут залишатися. Тобі доведеться покинути її.