— О Боже, — пробурмотіла Амбра, — по-моєму, я зрозуміла, чому Вінстон вирішив наслідувати саме стиль Міро!
— Правда?
— Ми щойно пролетіли над палацом Педральбес.
— Педральбес? — перепитав Ленґдон. — Так це ж назва…
— Так! Це назва одного з найвідоміших ескізів Міро. Вінстон, мабуть, дослідив цю місцевість і виявив зв’язок із художником!
Ленґдон мав відзначити, що Вінстон виявився особистістю дуже творчою, і професора охоплювало якесь дивне піднесення від того, що він скоро знову зустрінеться зі штучним інтелектом, який створив Едмонд. Вертоліт знижувався, і Ленґдон бачив темний обрис будівлі точно на тому місці, де Вінстон намалював своє око.
— Дивись… — показала Амбра. — Напевне, там!
Ленґдон придивився до будинку, затіненого великими деревами. Навіть із повітря він справляв враження.
— Ніде не світиться, — сказала Амбра. — Як гадаєш, ми зможемо потрапити всередину?
— Ну має ж хтось там бути, — сказав Ленґдон. — В Едмонда там, певне, є якісь працівники, особливо сьогодні. Коли вони зрозуміють, що в нас пароль Едмонда, — гадаю, вони й самі кинуться нам допомагати запустити презентацію.
За п’ятнадцять секунд вертоліт сів у великому півкруглому парку на краю східної частини кварталу Вінстона. Ленґдон з Амброю вискочили, вертоліт одразу ж здійнявся й полетів до стадіону, де пілот мав очікувати на подальші вказівки.
Обоє поспішили темним парком до середини кварталу, перетнули маленьку вуличку Пасседж дельс Тіллерс і рушили вглиб. Попереду видніли обриси великої, масивної будівлі, оточеної деревами.
— Не світиться! — прошепотіла Амбра.
— І паркан, — сказав Ленґдон, насупивши брови: перед ними височіла триметрова кована огорожа, яка оточувала весь комплекс. Він зазирнув крізь ґрати, але будівлю, навколо якої був справжній ліс, видно було погано. Професор теж здивувався й перейнявся: світла ніде видно не було.
— Ось. — Амбра показала на щось метрів за двадцять понад огорожею. — По-моєму, там вхід.
Вони рушили понад парканом і виявили чималий турнікет — він був надійно замкнений. При турнікеті була кнопка зв’язку — і не встиг Ленґдон прикинути варіанти дій, як Амбра вже її натисла.
З динаміка почувся дзвінок, другий, потім відбулося з’єднання.
І тиша.
— Алло! — сказала Амбра. — Алло!
У динаміку ніхто не відгукнувся. Тільки відкрита лінія зловісно гула.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Джерело» автора Ден Браун на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 80“ на сторінці 5. Приємного читання.