— Ти казав, що знаєш, де шукати Вінстона.
— Знаю, — відказав він. — Туди я нас і веду.
— На стадіон? Невже ти вважаєш, що Едмонд поставив свій суперкомп’ютер на стадіоні?!
Ленґдон похитав головою.
— Ні, стадіон — це просто хороший орієнтир для пілота. Мені потрібна будівля біля нього: ґранд-готель «Принцеса Софія».
Амбра стурбувалася ще дужче.
— Роберте, по-моєму, ти щось безглузде кажеш. Не міг же Едмонд поставити Вінстона в розкішному готелі! По-моєму, тебе треба терміново везти в лікарню.
— Я при своєму розумі, Амбро. Повір мені.
— То куди ми прямуємо?
— Куди ми? — Ленґдон грайливо провів рукою по підборіддю. — Здається, це одне з двох питань, відповіді на які сьогодні обіцяв Едмонд…
Амбра не розуміла, сміятися чи дратуватися.
— Перепрошую, — промовив Ленґдон. — Я зараз поясню. Два роки тому ми з Едмондом обідали на вісімнадцятому поверсі «Принцеси Софії».
— І Едмонд прийшов разом зі своїм суперкомп’ютером? — засміялася Амбра.
Ленґдон теж усміхнувся.
— Не зовсім. Едмонд прийшов пішки, а за обідом розповів, що ходить до цього клубу майже щодня, бо той дуже зручно розташований — лише у двох кварталах від його комп’ютерної лабораторії. Також він по секрету мені говорив, що працює над новітнім проектом зі штучного інтелекту і страшенно заінтригований його потенціалом.
Амбра раптом проясніла.
— То це ж точно Вінстон!
— От і я так думаю.
— І Едмонд зводив тебе до тієї лабораторії?
— Ні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Джерело» автора Ден Браун на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 80“ на сторінці 2. Приємного читання.