Розділ 8

Погляд Роберта Ленґдона переходив від однієї колосальної фігури до іншої. Кожна являла собою велетенський лист сталі, що де-не-де взялася іржею: кожен з них був красиво закручений і ненадійно стояв на ребрі, так що виходила окрема стіна. Вигнуті стіни були заввишки майже п’ять метрів і скручувались у різні плавні форми — хвиляста стрічка, відкрите коло, широкий завиток.

— «Питання часу», — повторив Вінстон. — Автор — Річард Серра. Використання стін без жодної опори створює ілюзію нестійкості. Однак насправді вони дуже стійкі. Уявіть доларову купюру, яку намотали на олівець: вона спокійно стоятиме на ребрі, навіть якщо прибрати олівець, бо її підтримує власна геометрія.

Ленґдон зупинився й задивився на велетенське коло попереду. Метал окислився, від чого став паленого рудого кольору й набув грубого, якогось живого вигляду. Об’єкт випромінював і силу, і тонке відчуття балансу.

— Професоре, ви помітили, що перша форма не зовсім замкнена?

Ленґдон обійшов її і побачив: краї не зовсім сходяться, неначе дитина пробувала намалювати коло, але не змогла замкнути.

— Ця неповна замкненість створює прохід, який вабить відвідувача досередини, закликає дослідити від’ємний простір.

«Якщо у відвідувача немає клаустрофобії», — подумав Ленґдон, швидко переходячи далі.

— Аналогічно, — додав Вінстон, — перед вами три звивисті металеві стрічки, приблизно паралельні між собою і розташовані так, щоб вийшли два хвилясті тунелі завдовжки понад тридцять метрів. Це називається «Змія», і по ній зазвичай бігають юні відвідувачі. А ще двоє людей, стоячи на протилежних її кінцях, можуть розмовляти пошепки й чути одне одного так само добре, як зблизька.

— Дивовижно, Вінстоне, але чи не могли б ви пояснити, чому Едмонд попросив вас показати мені цю галерею?

«Він же знає, що це не моє».

Вінстон промовив:

— Він особливо хотів, щоб я вам показав «Обертову спіраль», вона он там, у правому кутку. Бачите?

Ленґдон примружився. «Та, що начебто мало не за кілометр звідси?»

— Так, бачу.

— Чудово, підійдімо ближче.

Ленґдон обережно озирнув велетенський простір і пішов до тієї далекої спіралі, а Вінстон продовжив екскурсію.

— Я чув, професоре, що Едмонд Кірш — палкий прихильник вашої роботи, особливо ваших ідей щодо взаємодії різних релігійних традицій упродовж історії, а також відображення їх еволюції в мистецтві. Багато в чому Едмонд працює в дуже подібній царині. Його математичне прогнозування й теорія ігор доволі подібні до такого: аналіз еволюції різних систем і передбачення, як вони з часом розвиватимуться.

— Ну, вочевидь, він майстер своєї справи. Його й називають Нострадамусом наших днів.

— Так. Хоча порівняння дещо образливе, як на мою думку.